МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН». Краткое содержание книги:
-Значить, просто облом було колупатися в замках, геморою надто багато. І винесли теж стандартний набір, нічого спеціального і надто дорогого. Комп’ютер новий? - Олег знову пригальмував на червоне світло.
-Бе - у. Взяв за триста баксів, але стверджує - в хорошому стані, свіженький, двохтисячного року народження.
-Комп’ютером, телевізором та відиком нікого не здивуєш і особливо на цьому всьому не наживешся. Хай скинуть вони все це барахло сотень за шість гринів, - загорілося зелене і Олег рушив далі, прямуючи в бік Окружної дороги. - Але ж вони пасли його, нагидили в хаті, самого скалічили... Посуд для чого бити, думали над цим?
-Кажу ж тобі - хай би в Булаха голова боліла. Правильно, щось тут не те, коли вже терпилу спецом випасали заради нещасного беушного барахла. Справа в іншому - я батька його знаю, Івана Петровича Новикова. Довга історія, він з моїм старим, поки той не помер, не одну пляшку випили, не одного сома зловили, не одну дівку по молодості трахнули. Ну Бог його знає, чому я з Владом цим нещасним не був знайомий! Петрович мені сам подзвонив, плакав у трубку, прикинь? Слізно просив: "Допоможи, Вітюшо, Владику моєму зовсім погано, не знаю, в кого раніше дах поїде, в мене чи в нього". Хлопець правда на млинець розбивався, хату сам купив, сам обставив. У пресі він працює чи на телебаченні десь, точно не знаю.
-Ах, отака хрінотень! Бач, усе начебто лягає: відома, певне, персона, думали поживитися, всі ж вважають, що журналюги бабло лопатами гребуть. Додуматися легко...
-Ти почекай, ще не все. У мене підозра є одна. Справу цю від самого початку хочуть спустити на гальмах. Булах у нас мужик простий, та навіть йому дивно - за справу Новикова його ніхто не дере, не жене в шию, хоча наш міністр спеціальний наказ написав - всі злочини проти журналістів на особливий контроль. Знаєш, як це буває?
-Ага, - Олег повернув на Окружну. - Вставляють з особливим садизмом і на особливу глибину.
-Так Булах ніякого особливого контролю не відчуває. Йому що, йому добре, і без того роботи навалом. Чує моя печінка - не знайдуть розбійників.
-Я, скажімо, теж так думаю. Для чого ти все це доповів? Я нашу систему дурну без тебе знаю.
-Рибалко, треба їх вирахувати. На твоїй території краденим торгують, аж гай шумить. Я ж знаю - принесе хтось телек, наприклад. Йому відразу сотню чи півтори тицьнуть, а потім документи підшаманять, трошки кінескоп протруть, корпус відмарафетять - нате вам новенький апарат.
Це було правдою. Карась не втручався в подібний базарний бізнес, це навіть не входило в його обов`язки. Порядок і своєчасна оплата оренди, стороннього криміналу не допускати, всіх своїх тримати під загальним контролем. Олег прекрасно знав, хто приторговує травкою, хто - більш сильними наркотиками, де можна домовитися про купівлю пістолета, автомата, звичайно ж, у повному боєкомплекті, навіть бойових гранат. За це дирекція отримувала свій процент, ринок непогано жив, а якщо хтось забував про обережність чи просто нахабнів, підключалася служба охорони. Кривавих розборок і вбивства Карась принципово не допускав. Час від часу, з огляду, звичайно, на ситуацію Рибалка підкидав колегам різну потрібну інформацію. Не всім, звичайно, а кого поважав особисто. Міг, наприклад, підказати, звідки прийшла невелика партія героїну чи хто з умільців склепав той чи інший фальшивий документ. Робиться все це нелегально, попався - адміністрація базару за тебе не відповідає. Мав своє місце, торгував, платив регулярно, порядку не порушував, більше нічого дирекцію "Універсуму" не цікавить.
-Чому ти думаєш, що вони могли скинути барахло на моїй території?
-Бо вони не обмежилися звичайним пограбуванням, скільки раз про це казати. Мордобій, вибиті зуби, розтрощена квартира - навряд чи власна ініціатива. Тут гроші - не головне, тому вони запросто могли продати все твоїм баригам. Це швидко і легко. Раз-два, живі гроші на руках. Вони цілком можуть пустити все в голку, Влад зауважив, що поводили всі четверо себе якось надто агресивно та нервово. Але ж подробиць сам не знаю, кажу ж - не я веду...
Логіка в цьому була. Начальство дуже любило вішати на Малого безперспективні "глухарі", а Малий, в свою чергу, чіплявся за справи, як реп`ях до собачого хвоста. Він уже приблизно уявляє, де і кого шукати. Для справи, приреченої на свідоме завалення, кандидатура Вітька зовсім не годилася.
-Ти пропонуєш мені пошукати кінці?
-Я прошу тебе, Рибалко. Особисто прошу.
-Не певен, що вони знайдуться в мене на базарі, ох не певен. І речі без особливих прикмет... Телевізор... Який так, до речі?