МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН

-А що таке?

-Ні, Самбочко, мені цікаво знати, чи ти мене зрозумів. Бо потім всякі непонятки виникнуть, для чого? Зрозумів?

-Ну... типу того.

-Ти зі мною, Самбочко, не грайся в піонера-героя на допиті в гестапо, бо я тобі гестапо можу прямо тут влаштувати, разом з концтабором і крематорієм. Ти все зрозумів?

-А що... Все, все, все! - Юрчик інтенсивно закивав головою.

-Гут, як кажуть офіцери гестапо. Позавчора тобі підігнали телевізор "Соньку", відуху тієї ж фірми-виробника і компьютер, майже нульовий. Системний блок, монітор і клавіатура з мишкою. Компьютер ти не взяв, бо ти ними не торгуєш. От аби ти його взяв, Самба, ми б з тобою не говорили на цю тему. В усякому разі - сьогодні і зараз, - Олег хотів додати, що не певен, вдалося б йому взагалі вирахувати потрібного баригу так точно і швидко, аби Юрчик торгував компьютерами і не відмовив би продавцям, але вирішив - для Самби це абсолютно зайва інформація. - Все інше брав. Правильно?

Самба закліпав очима і завозив задницею по ослону. До розмови з самим Карасем він готовий не був, навіть уявити собі не міг, що вона колись відбудеться і що начальник охорони величезного базару зацікавиться нещасними телеками-відиками. Колишній мент, від цвітних нормальним бізнесменам ще більші неприємності.

-Було?

-Е-е-е...

-Ми ж домовлялися не бекати, Самба. Було чи ні?

-Було, було, - видихнув барига.

-Бач, бач, як здорово і приємно, коли говориш правду. Тепер скажи таке: я тебе чіпав хоча б раз і брав колись за сраку тільки через те, що час від часу ти оформляєш на своєму "Векторі" крадену апаратуру?

-Ну... Пару разів...

-То було за діло, і ти, падлюка, тоді з цим погодився.

-А, ну раз так, то ні, не чіплявся.

-Молодець, чесний. А тепер будь чесним до кінця і скажи мені те, чого я не знаю. Хто тобі приніс обидвох "соньок"? Це постійні клієнти, випадкові? Ну, не зовсім випадкові, ясне діло, будь-хто не принесе тобі поцуплене, тільки з рекомендацією. Якщо знайомі - відколи ти їх знаєш і чи знаю їх я. Все, що мені треба від тебе. Бачиш, дуже просто.

Дивно, але відвертого переляку в очах Самби Рибалка не прочитав. Він вагався, нервував, та аж ніяк не боявся Карася. Олег розумів, у чому справа, постійно стикався з таким ставленням: ті, хто мав справу з відвертим криміналом, часто не вважали за потрібне давати цвітному ментярі серйозну інформацію без зайвої потреби та вигоди для себе. В даному випадку розпускати язика не входило до особистих інтересів Самби.

-Я не хочу образити тебе, але одне запитання можна?

-Вважай, що я образився. Раз ти про це попереджаєш.

-Нехай так. Мені цікаво: чи можу я не відповідати і чим такий розклад може мені загрожувати.

-Дуже просто. Вилетиш звідси, моєї влади для цього цілком досить.