МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН

Брюнет у витертій від часу замшевій куртці та шапці - "підорці", насунутій мало не на оці, підсів до нього в районі центрального автовокзалу, і вони поїхали кататися. З колишнім колегою по райвідділу, опером Вітькою Малим - теж прізвище, Вітька наполегливо вимагав, аби його вимовляли з наголосом на перший склад, раз уже так вийшло, - Карась переважно зустрічався саме так, десь виходити і сідати - світитися, і не дай Бог, на "рідній землі". Бензину Рибалці не шкода, пробок теж не боявся, поспішати ніколи. Тим більше, подзвонив Вітька на трубку, значить, дійсно важлива справа. Принаймні, для нього.

Малого за очі охрестили "вічним капітаном". Керівництво його не любило, але саме на таких стоїчних фанатиках, як Вітька, тримався райвідділ. "Нікогда ти нє будєшь майором!", - любив цитувати йому фразу з Висоцького начальник, та попри все опера постійно кидали на самі глухі справи. Хватка в Малого була бульдожою, і навіть те, що його "клієнти", навіть розколоті, частенько виходили під ручку з адвокатом, пишучі заяви на загальну тему: "Обмовив себе під тиском працівників міліції. До мене було застосовано незаконні методи дізнання", не розчаровувало Вітьку в ментовській роботі. До періодичних службових розслідувань він звик, а відділ "зачистки" звик приймати заяви від "потерпілих" пачками, тому кожен залишався при своєму, Малого тільки риторично і втомлено запитували: "Ну якого хера, Вітьок, ти постійно лізеш? Надо воно тобі? Колись дограєшся...". До речі, про "дограєшся" чув він і від бандитів, грабіжників, злодіїв, убивць, торговців наркотиками та ґвалтівників, незалежно від того, вдавалося їх закрити чи вони виходили на підписку. Малому подобався сам процес, коли вдавалося вирахувати і таки притиснути за яйця чергового злочинця, і навіть колоти не завжди обов`язково: якщо вже Вітька когось пов`язав, помилка виключалася. Швидше за все, він народився опером. Найцікавіше - йому пощастило з дружиною. Вона мужньо жила в "готельці" і обожнювала капітана, якому ніколи не бути майором, саме за таку життєву позицію, терпіла його часті відлучки, ніколи не скаржилася, і вдома Малому таки дійсно було комфортно. Не кожному чесному менту так щастить в особистому житті, це визнавали навіть його вороги.