Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
— Здається, найкращий вихід — попрощатися з утраченим. Я вже виплатив на різницях стільки, скільки хотів.
Філіпа нудило від страху. Уночі він не міг заснути, вранці ковтав сніданок, обмежуючись хлібом із маслом та чаєм, і поспішав до читальної зали в студентському клубі, щоб погортати газети. Іноді новини були поганими, а часом їх не було зовсім, але якщо курс мінявся, то тільки на гірше. Кері не знав, що робити. Якщо продати акції зараз — він утратить триста п’ятдесят фунтів і матиме лише вісімдесят. Він щиро шкодував, що вплутався у гру на біржі, але тепер не можна було здаватися: щодня може статися щось вирішальне, і акції підуть угору. Філіп уже не сподівався заробити і лише хотів повернути втрачені гроші. Це був його єдиний шанс закінчити навчання в шпиталі. Літня сесія починалася в травні, і він збирався скласти до її завершення екзамен із акушерської справи. Тоді йому залишиться вчитися один-єдиний рік. Філіп ретельно все підрахував і дійшов висновку, що, заплативши за навчання, зможе впоратися, маючи сто п’ятдесят фунтів, але на менше він погодитися не міг.
На початку квітня Кері завітав до шинку на Бік-стрит, прагнучи зустрітися з Макалістером. Обговорення ситуації з брокером трохи заспокоювало Філіпа: власні проблеми здавалися не такими суттєвими, коли він розумів, що чимало людей теж утратили гроші. Однак, опинившись у шинку, Кері зустрів там лише Гейворда і, щойно він сів, той оголосив:
— У неділю я відпливаю до Південної Африки.
— Невже? — вигукнув Філіп.
Гейворд був останньою людиною, від кого Кері міг чекати такого вчинку. На війну їхало чимало людей зі шпиталю, адже уряд радо брав усіх, хто мав медичну освіту. А студенти, котрі пішли на фронт рядовими, писали додому, що потрапили на роботу до шпиталю, щойно повідомили, що вчилися на лікарів. Країну накрила хвиля патріотичного завзяття, і в армію йшли добровольці з усіх прошарків суспільства.
— Як хто ви їдете? — поцікавився Філіп.
— О, у складі Дорсетських йоменів[309]. Буду там рядовим.
Кері знав Гейворда вісім років. Юнацька прив’язаність, що почалася з Філіпового завзятого захоплення чоловіком, який розповідав йому про мистецтво й літературу, давно минулася, але замість неї залишилася звичка: коли Гейворд бував у Лондоні, вони бачилися кілька разів на тиждень. Він досі говорив про книжки, на яких чудово розумівся. Філіп втратив свою терплячість, і Гейвордові балачки частенько дратували його. Кері більше не вірив так беззастережно, що все на світі, крім мистецтва, — марнота. Гейвордове зверхнє ставлення до дій та успіху обурювало його. Розмішуючи пунш, Кері згадував початок їхньої дружби і своє палке переконання, що на приятеля чекає велике майбутнє; він уже давно позбувся цієї ілюзії та знав: окрім балачок, Гейворд ні на що не здатен. Тепер, коли йому було тридцять п’ять, прожити на триста фунтів на рік стало важче, ніж у юності. Гейворд продовжував шити одяг у хорошого кравця, але тепер носив його значно довше, ніж вважав припустимим раніше. Він став занадто гладким, і навіть вигадлива зачіска не могла приховати лисини. Блакитні очі вицвіли та втратили блиск. Нескладно було здогадатися, що Гейворд забагато пиячить.
— Що, заради всіх святих, змусило вас вирішити їхати до Африки? — запитав Філіп.
— Ой, навіть не знаю. Гадаю, це мій обов’язок.
Філіп не відповів. Почувався він якось дурнувато. Він розумів, що Гейвордом керує душевна тривога, яку він не в змозі був пояснити. Якась незрозуміла сила всередині змушувала його піти й воювати за свою країну. Це здавалося дивним, адже Гейворд вважав патріотизм звичайними забобонами і, вихваляючись власним космополітизмом, називав Англію місцем висилки. Натовпи співвітчизників ображали його витончену натуру. Філіп замислився, що саме змушує людей чинити всупереч своєму світогляду. Гейвордові пасувало б залишитися осторонь та з посмішкою спостерігати, як варвари знищать одне одного. Здавалося, люди — просто маріонетки в руках невідомої сили, яка смикає їх туди-сюди; іноді вони користуються розумом, щоб виправдати свої вчинки, але якщо це неможливо, діють наперекір здоровому глузду.
309
За часів англійської Громадянської війни йомени стали соціальною базою парламентської армії. Століття, що послідувало за революцією, і подальший розвиток капіталістичних відносин, призвели до майже повного зникнення йоменів з історичної арени. Проте сам термін зберігся в назві іррегулярних військових частин добровольців.