Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
Філіп. Не спокушай мене. Не воруши мого честолюбства. (Пауза). Не малюй мені райдужних перспектив.
Дороті. А що то за вихватка з плювальницею в Чікоте? Ти просто наривався на скандал. Усі кажуть, що ти просто наривався.
Філіп. На скандал? І з ким же?
Дороті. Не знаю. Та й чи не однаково? Не треба тобі скандалити взагалі ні з ким.
Філіп. Атож. Твоя правда. Певно, й так не довго вже чекати кулі.
Дороті. Любий, нащо ж так песимістично — та ще й на початку нашого спільного життя.
Філіп. Нашого чого?
Дороті. Нашого спільного життя. Філіпе, невже тобі не хотілося б оселитися в якому-небудь затишному містечку, як от Сен-Тропез, — цебто такому, як колишній Сен-Тропез, — і жити там мирно й щасливо, і ходити на прогулянки, і плавати, і мати дітей, і радіти життю, і таке інше? Ні, я серйозно. Невже тобі не хочеться, щоб усе це скінчилося? Оця війна, оця революція?
Філіп. І щоб до сніданку нам подавали «Контінентал дейлі мейл»? І булочки, і свіжий суничний джем?
Дороті. Ні, любий, нам подаватимуть яєчню з шинкою, і можеш, коли схочеш, замовляти «Морнінг пост». І всі казатимуть нам «мосьє» і «мадам».
Філіп. «Морнінг пост» оце щойно перестала виходити.
Дороті. Ах, Філіпе, з тобою так тяжко. Ну, хіба ми не можемо жити щасливо? Невже ти не хочеш мати дітей? Вони гратимуться в Люксембурзькому саду, й ганятимуть обруч, і пускатимуть кораблики.
Філіп. І ти будеш показувати їм карту. Ні, навіть не карту, а глобус. «Дивіться, діти»; хлопчика ми назвемо Дерек — гіршого імені я не знаю. Ти скажеш: «Дивися, Дереку, це річка Вампу. А тепер стеж за моїм пальцем, і я тобі покажу, де наш татусь». А Дерек скаже: «Добре, матусю. А я коли-небудь бачив татуся?»
Дороті. Ні, ні, буде зовсім не так. Ми оселимося в якомусь райському куточку, й ти писатимеш.
Філіп. Що?
Дороті. Що тобі заманеться. Романи й статті, а може, і книжку про цю війну.
Філіп. Гарненька ж то буде книжечка. Надто як видати її з ілюстраціями.
Дороті. Або ти міг би підучитись і написати книжку про політику. Я чула, що на книжки про політику завжди величезний попит.
Філіп (смикаючи шнур дзвоника). Не сумніваюсь.
Дороті. Ти міг би підучитись і написати книжку про діалектику. Нові книжки про діалектику ніколи не залежуються.
Філіп. Та невже?
Дороті. Але, Філіпе, любий, передусім ти мусиш уже тепер узятися за розум і відмовитися від цього безглуздого, розгульного життя.
Філіп. Я про це десь читав, але зіткнувся вперше. Скажи, це таки правда, що американка, вподобавши собі чоловіка, насамперед змушує його від чогось відмовитися? Скажімо, від чарки, чи від звички палити віргінські сигарети, чи носити гетри, чи полювати, чи від бозна ще чого?
Дороті. Ні, Філіпе. Просто ти становиш дуже складну проблему для будь-якої жінки.
Філіп. Сподіваюсь.
Дороті. І я зовсім не хочу, щоб ти щось кидав. Навпаки, я хочу, щоб ти до чогось узявся.
Філіп. Гаразд. (Цілує її). Візьмусь. Ну, а тепер снідай. Я піду до себе: мені треба декому подзвонити.
Дороті. Не йди, Філіпе.
Філіп. Я зразу ж повернуся, люба. І буду страшенно поважним.
Дороті. Ти знаєш, що ти сказав?
Філіп. Авжеж.
Дороті (дуже радісно). Ти сказав — люба.
Філіп. Я знав, що це слово причепливе, але не здогадувався, що воно ще й заразливе. Вибач, дорога.
Дороті. Дорога — теж непогане слово.
Філіп. То до побачення, — мм — кохана.
Дороті. Кохана, — ох ти, любий.
Філіп. До побачення, товаришко.
Дороті. Товаришко? А раніше казав — люба.
Філіп. Товариш — гарне слово. Певно, його не можна кидати на вітер. Забираю його назад.
Дороті (захоплено). Ой Філіпе! Ти вже починаєш розвиватися політично!
Філіп. Не доведи боже, чи дияволе, чи хто там є,— не доведи!
Дороті. Не блюзнірствуй. Це приносить нещастя.
Філіп (квапливо й досить похмуро). До побачення, люба-дорога-кохана.
Дороті. А де «товаришка»? Ти не назвав мене товаришкою.
Філіп (виходячи). Так. Розумієш, я починаю розвиватися політично. (Заходить до сусідньої кімнати).
Дороті (викликає дзвоником Петру. Розмовляє з нею, зручно відкинувшись на подушки). Ой, Петро, він такий чарівний, і такий жвавий, і такий веселий! Але нічого не хоче робити. Він вважається кореспондентом якоїсь дурної лондонської газетки, але в цензурі кажуть, що за весь час він не послав і десяти рядків. З ним спочиваєш душею після Престона з його нескінченними розмовами про дружину й дітей. Нехай він повертається до своєї дружини й дітей, як він їх так любить. Тільки він не повернеться, ні. Я вже знаю, чого варті ці чоловічі розмови про дружину й дітей під час війни. Це така собі відмичка до жіночого серця. А коли ти піддалася, тебе тією самою відмичкою й ошелешать. Достоту як кийком по голові. Не збагну, чому я досі терпіла цього Престона. А який він понурий! Дивиться знай на карту і бубонить, що місто от-от упаде. Як на мене, гіршої звички, ніж ото весь час дивитися на карту, в чоловіків немає. Правда ж, Петро?