Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
Дороті. Та ні. Він ніколи не їздить на фронт. Він тільки пише про нього. Тут тепер інший сеньйор.
Петра (засмучено). Хто ж це, сеньйорито?
Дороті (радісно). Містер Філіп.
Петра. Ох, сеньйорито. Це жахливо! (Виходить, плачучи).
Дороті (гукає їй услід). Петро! Петро!
Петра (покірно). Слухаю, сеньйорито?
Д о р о т і (радісно). Подивіться-но, чи містер Філіп уже встав.
Петра. Гаразд, сеньйорито. (Підходить до Філіпових'дверей і стукає).
Філіп. Увійдіть!
Петра. Сеньйорита питає — ви встали?
Філіп. Ні.
Петра (біля дверей Дорогі). Сеньйор каже, що він ще не встав.
Д о р о т і. То будь ласка, Петро, скажіть йому, нехай іде сюди снідати.
Петра (біля Філіпових дверей). Сеньйорита запрошує вас зайти поснідати, хоч там того сніданку як кіт наплакав.
Філіп. Скажіть сеньйориті, що я ніколи не снідаю.
Петра (біля дверей Дорогі). Він каже, що ніколи не снідає. Але я знаю, що він снідає за трьох.
Д о р о т і. Петро, з ним так важко. Скажіть йому, нехай не впирається й заходить, я чекаю його.
Петра (біля Філіпових дверей). Вона каже, що чекає.
Філіп. Чекає! Яке слово! Яке слово! (Надягає халат і взуває пантофлі). Трохи замалі. Певно, Престонові. А халат нічогенький. Треба спитати в нього, може, продасть. (Збирає і складає газети, відчиняє двері, підходить до дверей Дорогі, стукає і, не чекаючи відповіді, заходить).
Д о р о т і. Увійдіть. Ну, нарешті!
Філіп. Тобі не здається, що ми порушуємо правила пристойності?
Д о р о т і. Філіпе, любий мій дурнику, де ти був?
Філіп. У якійсь незнайомій кімнаті.
Д о р о т і. А як ти потрапив туди?
Філ і п. Хоч убий — не знаю.
Д о р о т і. Невже нічого не пам'ятаєш?
Філіп. Пригадую щось несосвітенне — ніби я викинув когось на вулицю.
Д о р о т і. А знаєш, кого? Престона!
Філіп. Та невже?
Д о р о т і. Атож, саме його!
Філіп. Треба повернути його на місце. Не годиться так кривдити людину.
Д о р о т і. Та ні, Філіпе. Ні. Він пішов назавжди.
Філіп. Назавжди — страшне слово.
Д о р о т і (рішуче). Назавжди і без вороття.
Філіп. Ну, це вже зовсім жахливий вираз. У мене від нього дрижажаки починаються.
Д о р о т і. Як це — дрижажаки, любий?
Ф і Л і п. Це дрижаки, але такі, що аж-аж-аж. Як ото бувають, коли щось верзеться. Щось таке зелене. З ріжками. Ти його струсив з одного плеча, а воно вже сидить на другому.
Д о р о т і. З тобою таке буває?
Філіп. Ще б пак. Зі мною що хоч буває. Найстрашніше — це сорок морських піхотинців. Коли сорок морських піхотийців починають раптом один за одним заходити до кімнати.
Д о р о т іі Філіпе, сідай отут.
Філіп обережно сідає на край ліжка.
Філіпе, я хочу взяти з тебе слово. Мені не подобається, що ти так багато п'єш, і живеш без мети, і не робиш нічого справжнього. Пообіцяй, що ти покінчиш із цим життям мадрідського гульвіси, добре?
Філіп. Мадрідського гульвіси?
Д о р о т і. Так. І з кафе Чікоте. І з баром «Майямі». І з посольствами, і з Міпівіегіо, і з отими вечірками у Вернона Роджерса, і з тією жахливою Анітою. Хоча найгірше тут, по-моєму, — посольства. Пообіцяй, що ти більше не будеш, Філіпе!
Філіп. А що ж мені лишається робити?
Д о р о т і. Господи, та все, що завгодно. Роби що-небудь серйозне і пристойне. Що-небудь сміливе, розумне й гарне. Бо якщо ти й далі будеш вештатися по барах і водитися з отими жахливими людьми, знаєш, чим це скінчиться? Тебе застрелять. Як ото кілька днів тому застрелили одного в Чікоте. То було так страшно.
Філіп. Когось із наших знайомих?
Д о р о т і. Ні. Просто якийсь бідолашний п'яничка, що бризкав на всіх з пульверизатора. Він не задирався, а робив це просто так, для жарту. А хтось розлютився й застрелив його. Я сама все бачила, і в цьому було щось таке моторошне. Раптом хтось вистрелив у нього, і він лежав на спині, і обличчя в нього зробилося сіре-сіре, а ще ж за хвилину до того він був такий веселий. Потім нас дві години не випускали звідти, й поліцейські нюхали в усіх пістолети, й випивку відразу ж перестали подавати. А він лежав неприкритий, і нам довелося підходити з документами до поліцейського, що влаштувався за столиком якраз над трупом, і все те було страшенно тяжко, Філіпе. Шкарпетки в нього були такі брудні, а черевики стоптані до дірок, і він був у самій тільки сорочці на голому тілі.
Філіп. Бідолаха. Знаєш, там тепер подають не вино, а справжню отруту. Зовсім забиває памороки.
Д о р о т і. Але ж, Філіпе, чоЬгу ти маєш бути таким? Навіщо тобі вештатися там, де тебе можуть застрелити? Ти ж можеш зайнятися політикою чи військовою справою, взагалі чимось, гідним себе.