Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця
- Автор: Ильченко Александр Елисеевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4848-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця». Краткое содержание книги:
— Що ж саме ви… забороняєте? — загнувшися, спитала Настя Певна.
— Ця назва — неправдива, — глибокодумно виснував обозний. — Молоко ж буває тільки коров’яче…
— Овече! — підказали панові начальникові з гурту.
— Заяче!
— Кобиляче!
— Свиняче!
— Вісляче!
— Це — інша річ! — з усім цим погодився обозний. І пообіцяв: — Добре, подумаю!
— Над чим? — не витерпіла Настя-Дарина.
— Над новою назвою вашого кубла розпусти, — поважно мовив обозний. — То, значить, я подумаю… порадимось: яке це мусить бути молоко, — і, відкривши вибиті зуби, ласкаво посміхнувся з-під своїх щетинкуватих вусів: — Ти, найсолодша Настусю, не турбуйся… я все це забезпечу, сонечко моє! За-без-пе-чу! — повторив він, явно милуючись цим поетичним словом.
Лишивши в таратайці під наглядом Оникія Бевзя свою блискучу від роботи лопату і порожній мішок, пан Купа обтрусив на собі жупан, і від його втоми ніби й сліду не лишилось, аж наче від серця відлягло, бо ж, прокопавши разом з катюгою нині цілісінький день, пан обозний не знайшов там, де сильно сподівався, ані найменшої ознаки будь-якого скарбу, ані гич!
Отож він такий сердитий зразу тут і наскочив на всіх.
Але все те минулось.
Сідаючи в шинку до столу, він сам собі глибокодумно бурмотів:
— Так, так! Еге ж… хай буде так: «Свиняче молоко!» — І він, задоволений цим рішенням, витягаючи з кишені, залюбки жував зовсім зелені лісові кислички, що ними почастувала його ще вранці якась молоденька циганочка, ворожка, коли він, випадково її зустрівши, попросив чого-небудь гемонського задля піднесення свого чоловічого духу.
І він тепер жував тії кислички, зеленець, і йому вже й справді-таки здавалося, буцім дух його таки й справді підноситься від закладених у лісові яблучка циганських чар молоденької ворожбитки.
І такий піднесений настрій тепер опанував його, аж він сам собі ще дужче сподобався.
І шинкарочка Настя Певна раптом припала панові обозному до душі.
Та й дома ж на нього чекала кохана дружинонька, і пан Демид навмисне хотів затриматися, щоб попомучити її дожиданням.
Йому, правда, ще й просто хотілося ось тут спочити після важкого дня з лопатою, після незвичного й тяжкого труда, бо за все життя не перекидав пан стільки глею, як за останні кілька днів, — і Демид хотів трішки спочити, щоб до молоденької дружини з’явитися в повній силі й красі.
Сівши до столу, він задивлявся (мимоволі, звісно) і на шинкарочку, вельможний пан, бо ж очей від неї одвести була несила, така вона виступала там пишна та красна, вся в разках доброго намиста, в дукачах та ковтках, з перснями та каблучками на кожному пальці, в барвистім гуцульськім строї, який шинкарка прибрала собі сьогодні, бо личив їй, — і вона бачила, що панові обозному припала до вподоби.
— Вся горілка в час війни повисихала? — спитав він жартівливо.
— Так, зацний пане.
— З мого веління? — хизуючись своєю владою, спитав полковий обозний.
— Так, ваша вельможність.
— То налий мені хоч кухоль молока! — звелів пан Купа-Стародупський і знову посміхнувся до шинкарочки своїми аж надто червоними губами, що сяяли з-під не таких уже й густих руденьких вусенят.
— Молочка? — перепитала шинкарка, але не зрушила з місця.
— Молоко — це питво молодих, еж вони п’яні й без того: своєю молодістю п’яні. А старим…
— Ні! — вигукнув захожий спудей-латинник. — У древніх сказано: vinum lac senum! — тобто вино заміняє старим молоко! Отак!
— Протиріччя породжують істину, — глибокодумно погодився пан обозний.
— А істина — в вині! Іп vmo veritas!
— Од ваших нестеменних істин може заболіти голова, — задзюрчала хутеньким сміхом Чужа Молодиця. — Ось послухайте краще!
І вона заспівала.
Бо ж, нівроку їй, співати вона вміла: