Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця
- Автор: Ильченко Александр Елисеевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4848-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця». Краткое содержание книги:
— Все, що вигідно, мій розум осягає! — І він люто шмагонув по конях.
А коли підкотили до кованих штахет огорожі, до його власних воріт, пан Купа раптом наказав:
— Завертай у двір! Та мерщій! — і мало не зойкнув, бо затруєні кислички, що лишились після відомого діла в жартухи Мар’яни, вже робили своє.
— Чого це вам аж так приспічило?
— Приспічило-таки! Бо поспішаю дуже… отуди-ó!
— Отуди? — здивувався Бевзь. — Люди ж кажуть, буцім туди пішки доходить навіть сам цар?! А ви…
— Вези, вези! А про царя не смій мені такого…
Коли ж хутенько під’їхали, Оникій спитав, схиляючи товсту й червону шию молодого катюги:
— А штанці ж ви там — як? Очкурика? Самі? Чи, може…
— Розв’яжу сам! — скоренько скрикнув пан Купа-Стародупський і так рвучко вискочив з ридвана, аж той довго ще хилитався, мов колиска.
«Що то значить — пан!» — з повагою подумав Бевзь.
Хитався світ перед очима і в двох парубків, у Михайлика і в Пилипа, поки бігли до господи єпископа.
— Ярину вкрадено! — в один голос видихнули вони, коли отець Мелхиседек виступив до них із внутрішніх покоїв.
— Знаю, — сказав той коротко.
— Треба рятувати! — аж задихнувся Михайлик.
— Я піду, — похапцем вихопився Пилип-з-Конопель.
— Іди, — сказав владика. — Шукай!
— І я теж! — рвонувся й Михайлик.
— А сотня? — спитав архієрей.
— Хтось інший… нехай!
— Сотник ти чи не сотник?
Михайлик осікся.
— Рушай, лебедику, не гайся, — кивнув руанцеві єпископ.
Підійшовши по благословення, Пилип-з-Конопель зразу ж був рушив до дверей, але повернувся.
— Хочу попросити…
— Слухаю, — схилив білу голову єпископ.
— Мені хотілося б… знову забрати з собою портрет!
— Візьми.
— З ним легше буде шукати.
— Розумію.
— Шукати ж, може, доведеться по всьому світі. А легше — з образком: чи хто не бачив? Не стрічав?
— Візьми… там, нагорі.
— Обіч вікна, — прохопився з необачним словом Михайлик.
— Ти звідки знаєш? — підозріло поспитав архієрей.
— Це я так… — зніяковів пан сотник.
Втрьох вони зійшли на другий поверх, і все в її кімнаті лишалось, як і в ту ніч, коли був тут Михайлик.
Кивала, як і тоді, тінь вишневої гілки, і нелегко було від неї одірвати погляд.
Пилип-з-Конопель раптом скрикнув.
Скинувши оком на стіну, Михайлик побачив…
Ні.
Він там нічого не побачив.
Рембрандтівського витвору в кімнаті не було.
Портрет Кармели Подолянки зник.
ПІСНЯ ШОСТА, МОСКОВСЬКА
Россия да Украина — одного корня калина.