Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Дідів голос долинув до нього наче здалеку:
— Веле, випий з морозивом трохи цієї мадери. У вашому коледжі такої не дістанеш.
Вел дивився, як густа рідина лилася в його чарку, як старе вино райдужно мінилося на поверхні; він вдихнув його пахощі й подумав: «Ну, треба починати!» Настала якраз слушна хвилина. Вел відпив трохи мадери, і по його вже розігрітих жилах розлилося приємне тепло. Швидко окинувши поглядом усіх за столом, він сказав:
— Бабусю, сьогодні я записався в кавалерійський полк.
І вихилив свою чарку, ніби випивши за успіх задуманої справи.
— Та що ти!— пролунав розпачливий вигук матері.
— Ми з Джоллі Форсайтом ходили туди разом.
— Ти ще не Записався?— почув він голос дядечка Сомса.
— Авжеж, записався! У понеділок ми їдемо в табір.
— Оце так!— вигукнула Імоджен.
Всі подивилися на Джеймса. Він нахилився вперед, приставивши долоню до вуха.
— Що там таке?— запитав він.— Що він каже? Я не чую.
Емілі поплескала Вела по руці.
— Нічого особливого, Джеймсе, просто Вел записався в кавалерійський полк. То й добре. Мундир йому буде дуже до лиця.
— Записався... Дурниця!— вигукнув Джеймс тремтячим голосом.— Ви не бачите далі свого носа. Йому доведеться... доведеться піти на війну. Він і незчується, як буде під кулями.
Вел бачив очі Імоджен, що дивилися на нього захоплено, бачив матір, яка сиділа мовчки в позі світської дами, притуливши до уст хусточку.
Несподівано дядько озвався:
— Ти неповнолітній.
— Я подумав про це,— відповів, усміхаючись, Вел.— Я сказав, що мені вже двадцять один.
Він почув захоплений вигук бабусі:
— Ну й молодець же ти, Веле!
Побачив, як Уормсон шанобливо наливав шампанського в його склянку; почув, як простогнав дід:
— Не знаю, що з тебе вийде, коли ти й далі так поводитимешся.
Імоджен плескала його по плечу, дядечко поглядав на нього скоса; тільки мати сиділа непорушно, аж поки Вел, занепокоєний її мовчанкою, сказав:
— Нічого страшного, скоро ми поженемо їх, як зайців. Я сподіваюся, що попаду хоч на кінець.
Його охопило піднесення, смуток, почуття неабиякої власної ваги — все відразу. Своїм вчинком він покаже дядечкові Сомсу й усім Форсайтам, що означає бути справжнім спортсменом. Звичайно, це геройський і незвичайний вчинок — сказати, що йому двадцять один рік!
Голос Емілі повернув його на землю.
— Джеймсе, друга чарка може тобі завадити. Уормсоне!
— Ну й здивуються всі у Тімоті!— вигукнула Імоджен.— Я дорого б дала, щоб побачити їхні обличчя. У тебе є шабля, Веле, чи тільки пістолет?
— А чому ти записався?— раптом пролунав дядечків голос.
У Вела аж похололо всередині. Чому? Як пояснити це? Але тут на поміч йому прийшла бабуся, яка спокійно сказала:
— Я вважаю, що Вел виявив справжню мужність. Я певна, що з нього буде чудовий вояк: він має таку ставну статуру. Ми всі будемо ним пишатися.
— А до чого тут Джоллі Форсайт? Чому ви пішли вдвох?— уперто провадив Сомс— Мені здавалося, ви з ним не дуже великі приятелі.
— Та ні,— пробурмотів Вел,— але я не хотів відставати від нього.
Він побачив, що дядечко дивиться на нього зовсім інакше, ніби схвалює його. Дідусь теж закивав головою, бабуся гордо закинула голову. Всі вони схвалювали те, що він не захотів відстати від свого кузена. Тут, напевне, існує якась причина! Вел невиразно відчував щось похмуре поза своїм полем зору — ніби якийсь невизначений центр циклону. І, дивлячись у дядечкове обличчя, він раптом на диво виразно побачив перед собою жінку з темними очима, золотавим волоссям і білою шиєю; від цієї жінки завжди так приємно пахло, і вона носила такі гарні шовкові сукні, до яких йому було приємно торкатися, коли він був зовсім маленький. Авжеж! Тітонька Айріні! Вона завжди цілувала його, а він одного разу, пустуючи, вкусив її за руку, бо вона йому подобалася — була така ніжна. Дідусь запитав: