Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
Я відповів:
> Почекайте трохи й добре послухайте. Ніякої шкоди від цього не буде, це точно. Послухайте, я можу звільнити вас від цих снів. Здається, для цього ви запропонували мені цю угоду? Так чи ні? Що ж до мене, то я погоджуся на неї, якщо тільки Куміко повернеться. А ви?
Я розумію, чому ви мною нехтуєте. І чому не хочете укладати зі мною жодних угод. Маєте право думати про мене що завгодно. Заборонити цього я не можу. Бо, напевне, у ваших очах я — справжній нуль. Та вибачте, це не зовсім так. Може, ви набагато сильніші за мене. Це я визнаю. Але настає ніч, доводиться лягати спати, і вам обов’язково сниться сон — це я гарантую. Та от біда — вибрати сон людина не може. Правда? Так от що я хотів спитати: скільки разів за ніч вам доводиться змінювати піжаму? Мабуть, так часто, що прати за вами не встигають…
Я дав рукам відпочити, вдихнув і повільно видихнув. І ще раз перечитав написане. Пошукав слів для продовження. Відчував, що в пітьмі за екраном, як у мішку, хтось безшумно копошиться. Комп’ютер наближав мене до того місця.
> Тепер я знаю, що ви вчинили з покійною старшою сестрою Куміко. Це правда. Досі ви шкодили різним людям і далі будете це робити. Але від своїх снів не втечете. А тому краще поверніть мені Куміко. Більше нічого мені від вас не треба. Ну і, звичайно, перестаньте лицемірити переді мною. Це марна справа. Бо я впевнено наближаюся до таємниці, що ховається під вашою маскою. І саме цього ви, напевне, у душі боїтеся. Не дуріть себе, не треба.
Я натиснув клавішу «Введення», щоб відправити цей текст, і майже водночас Нобору Ватая перервав зв’язок.
27
Трикутні вуха
Сани з дзвіночками
Спішити додому не було потреби. Виходячи вранці з дому, я подумав, що, може, затримаюся, а тому насипав Макрелі сухих харчів на два дні. «Можливо, він не радітиме, але принаймні не голодуватиме», — подумав я, і мені відхотілося проходити по доріжці й перелазити через огорожу. Чесно кажучи, я не був певен, що мені це вдасться. Розмова з Нобору Ватая геть-чисто мене висотала. Тіло страшно обважніло, голова перестала нормально працювати. Чого завжди він мене так виснажує? Мені захотілося прилягти і трохи поспати. Думав відпочити, а потім можна й додому.
Добувши із шафи ковдру й подушку, я вмостився на дивані в «примірювальній», загасив світло, заплющив очі. Засинаючи, думав про Макрель. Хотів заснути, думаючи про нього. Адже він таки повернувся до мене. Зумів повернутися звідкись здалека. Це, напевне, якесь добре знамення. Лежачи із заплющеними очима, я згадував м’які котячі лапки, прохолодні трикутні вуха й рожевий язичок. Уявляв собі, як Макрель тихо спить, згорнувшись калачиком. Долоня відчувала його тепло, слух уловлював спокійне дихання. Хоча цього вечора я добряче перенервував, заснув дуже швидко. Глибоко й без снів.
Однак серед ночі я раптом прокинувся. Мені причулося, ніби десь далеко на санях задзвеніли дзвіночки, ніби створивши тло для різдвяної музики.
Сани з дзвіночками?
Я підвівся на дивані, наосліп намацав годинник, що лежав на столі. Фосфоресцентні стрілки показували половину другої. Видно, я заснув міцніше, ніж сподівався. Я уважно прислухався, але почув тільки, як глухо б’ється серце. Можливо, мені причулося? Або приснилося? Для певності вирішив оглянути дім. Натягнувши штани, навшпиньки подався на кухню. За межами кімнати звук став виразнішим. Справді — як дзвіночки на санях. Звук начебто долинав з кімнатки Цинамона. Я постояв трохи перед дверима, напруживши слух, а потім постукав. Можливо, поки я спав, Цинамон повернувся. Однак відповіді не було. Я ледь-ледь відхилив двері й заглянув усередину.
У темряві, на висоті пояса, плавав білий квадрат світла, яке випромінював увімкнений монітор. А дзенькіт дзвіночків виявився сигналом комп’ютера, новим, досі невідомим, що кликав мене. Ніби послухавшись його, я сів перед засвіченим екраном і прочитав:
Доступ до програми «Хроніки заводного птаха» відкритий.
Виберіть один документ (1–16).
Хтось увімкнув комп’ютер і відкрив доступ до документів «Хроніки заводного птаха». Крім мене, у цьому домі нікого не мало бути. Невже хтось іззовні запустив систему? Якщо так, то це міг зробити лише Цинамон.
«Хроніки заводного птаха»?