Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
Але чоловікова смерть — ще не все. Досі в моєму житті сталося кілька речей, які не мають пояснення: як-от, моя раптова пристрасть до нових фасонів і бажання стати модельєром, що так само несподівано згасло; втрата мови Цинамоном і втягнення в теперішню дивну роботу. Здається, ніби хтось від самого початку ретельно запрограмував, щоб я опинилася тут. Ніяк не можу позбутися такої думки. Відчуття таке, ніби мною управляє страшно довга рука, простягнута здалека, а моє життя — лише зручний маршрут, яким проходять усі ці події.
Із сусідньої кімнати долинав ледве чутний шум — Цинамон орудував пилососом. Як завжди, він виконував свою роботу старанно й методично.
— У вас ніколи не було такого відчуття? — запитала Мускат.
— Я не вважаю, що мене щось затягло. Я тут, бо так було потрібно.
— Щоб подути у чарівну флейту й відшукати Куміко-сан?
— Так.
— Вам є що шукати. — Вона поволі перемінила місцями ноги у зелених панчохах. — І все має свою ціну.
Я мовчав.
Нарешті вона підсумувала.
— Наразі клієнтки сюди не приїжджатимуть. Так вирішив Цинамон. Статті в тижневику, поява вашого шуряка призвели до того, що сигнал став червоним. Учора ми скасували прийом, починаючи від сьогодні.
— І як довго триватиме це «наразі»?
— Поки Цинамон не залатає діри в системі й ми не переконаємося, що небезпека минула. Вибачте, але ми не можемо нехтувати навіть найменшою загрозою. Цинамон приїжджатиме сюди, як завжди. Але клієнток не буде.
Коли Цинамон і Мускат зібралися від’їжджати, дощ, який падав від самого ранку, зовсім перестав. У калюжі на автостоянці зграйка горобців чистила пір’я. «Мерседес» Цинамона поїхав, автоматичні ворота зачинились, а я, сидячи біля вікна, поглядав поверх дерев на зимове небо. Згадав слова Мускат про довгу руку, простягнуту здалека. Уявив собі, як вона тягнеться з повислих над землею темних хмар. Щось схоже на страшну ілюстрацію у книжці.
26
Шкідлива особа
Стиглий плід
Увечері, о дев’ятій п’ятдесят, я сів перед комп’ютером Цинамона і ввімкнув його. Використавши паролі, почергово пройшов усі перепони й дістався до програми «Обмін повідомленнями». Почекавши десять хвилин, набрав телефонний номер і послав запит на «оплачений виклик». Через кілька хвилин на екрані з’явилося повідомлення, що протилежна сторона готова оплатити зв’язок. І от тепер я опинився перед Нобору Ватая, що перебував по той бік екрана. Востаннє я говорив з ним торік, улітку, коли разом з Мальтою Кано зустрічався в готелі на Сінаґаві. Розмова тоді йшла про Куміко, і розійшлися ми, глибоко зненавидівши один одного. Відтоді ми не обмінялися жодним словом. Тоді він ще не став політиком, а на моїй щоці ще не було плями. Усе це здавалося таким далеким, ніби з попереднього життя.
Я вибрав режим «Відправлення повідомлень» і, вирівнявши дихання, немов тенісист перед подачею м’яча, поклав пальці на клавіатуру.
> До мене дійшла чутка, що ви хочете, щоб я забрався із «садиби». Що ви могли б купити ділянку разом з домом і за такої умови сприяли б тому, щоб Куміко повернулася до мене. Це правда?
Я натиснув клавішу «Введення», щоб відправити написаний текст. Невдовзі надійшла відповідь. На екрані швидко лягали рядки ієрогліфів.
> Передусім хочу усунути непорозуміння: не я вирішую, повернеться Куміко до тебе чи ні. Вона сама все зробить. Поговоривши з нею недавно, ти сам мав би в цьому переконатися. Вона не перебуває під домашнім арештом. Як близький родич я тільки дав їй тимчасовий притулок, щоб вона заспокоїлася. Можу лише вмовити її і дати вам шанс порозмовляти. Це я постарався, щоб ви могли поговорити через комп’ютер. Таке я можу.
Я перемкнувся на режим «Відправлення повідомлень»:
> Моя умова надзвичайно чітка. Якщо Куміко повернеться, я відмовлюся від теперішньої роботи в «садибі». Та якщо ні, тоді все залишиться як є, надовго. Ось моя єдина умова.
Нобору Ватая відповів коротко і ясно:
> Здається, я вже казав, що ми не торгуємося. Ти не в такому становищі, щоб виставляти мені умови. Ми обговорюємо тільки можливість, більше нічого. Звичайно, якщо ти заберешся із «садиби», я спробую переконати Куміко, але не можу твердо обіцяти, що вона повернеться до тебе. Бо вона самостійна доросла людина, і змусити її щось зробити я не здатний. У всякому разі, хочу, щоб ти знав: якщо ти і далі туди ходитимеш, то більше ніколи Куміко не побачиш. Це я тобі гарантую.