Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
Я відповів:
> Та не треба мені нічого гарантувати! Я добре розумію ваш задум. Ви хочете, щоб я покинув «садибу». Дуже хочете. Та навіть якби я так зробив, переконувати Куміко в чомусь ви не збираєтеся. Ви від самого початку не мали наміру її відпускати.
Відповідь надійшла негайно:
> Звісно, ти маєш право думати що завгодно. Заборонити цього я не можу.
Саме так. Я маю право думати що завгодно.
І я друкував далі:
> Послухайте! Я все-таки можу виставляти свої умови. Вас, напевне, страшно непокоїть, що я тут роблю. Ви ніяк не можете дізнатися, що саме, а тому, видно, шалієте.
Немов щоб подражнити мене, Нобору Ватая надовго замовк. Здавалось, хотів похизуватися своїми перевагами.
> Я думаю, що ти неправильно розумієш своє становище. Точніше, надто переоцінюєш себе. Не знаю, що ти там робиш, і не дуже хочу знати. Просто через своє суспільне становище я не хотів би вплутуватися в якісь темні справи. Тому вирішив потурбуватися про Куміко. Та якщо моя пропозиція тобі не до смаку, нехай так і буде. Далі між нами нічого не буде, кожний грає за себе. Наша сьогоднішня розмова — остання, і з Куміко, боюсь, ти більше не поговориш. Якщо тобі нічого додати, то хотів би цю розмову закінчити. Я обіцяв ще з однією людиною зустрітися.
Ні, розмова ще не закінчилася.
> Розмова ще не закінчилася. Як я недавно й Куміко казав, я поволі, крок за кроком, наближаюся до суті речей. Упродовж останніх півтора року я все думав, що змусило Куміко піти з дому. Поки ви ставали відомим політиком, я сидів у темному тихому закутку й перебирав здогади. Простежував різні можливості, будував гіпотези. Як ви знаєте, я — тугодум, але часу мав удосталь. Так от якого висновку я дійшов. За раптовим зникненням Куміко обов’язково ховається якась велика, мені невідома таємниця. Тож поки я не розгадаю цієї прихованої причини, Куміко до мене не повернеться. Я думаю, що ключ до таємниці у ваших цупких руках. Минулого літа я вже казав вам про це. Мовляв, добре знаю, що ховається під вашою маскою. Що виведу вас на чисту воду, якщо захочу. Правду кажучи, я тоді говорив так, навмання — не мав для цього підстав. Просто хотів вивести вас з рівноваги. І не помилився. Ще трохи, і я докопаюся до суті того, що у вас за душею, і ви це відчуваєте. От чому вас тривожить те, що я роблю, ви навіть грошей не шкодуєте — хочете ділянку купити. Ну що, не так?
Тепер настала черга говорити Нобору Ватая. Зчепивши пальці, я стежив за рядками ієрогліфів, що лягали на екран.
> Ніяк не доберу, що ти хочеш сказати. Схоже, ми говоримо різними мовами. Я вже казав, що ти набрид Куміко, вона знайшла іншого й тому пішла з дому. І тепер бажає з тобою розлучитися. Нещасливий кінець, але так часто буває. А проте ти виставляєш один за одним якісь аргументи й тим самим тільки ускладнюєш ситуацію. Та як не крути, усе це даремна трата часу — і для мене, і для тебе.
У всякому разі, про викуп земельної ділянки не може бути й мови. Як це не прикро, я такого плану вже не маю. Гадаю, ти знаєш, що сьогодні в одному тижневику надруковано другу статтю про вашу «садибу». Здається, вона почала привертати до себе увагу, а тому зараз я не можу про неї і думати. За моєю інформацією, твоїй діяльності настане кінець. Ти зустрічаєшся там чи то з сектантами, чи то клієнтами, щось їм даєш і за це отримуєш винагороду. Та навряд чи вони до вас тепер приходитимуть. Бо для них це стало дуже небезпечно. А коли люди не приходитимуть — не буде й грошей. Отже, ти не зможеш сплачувати щомісяця боргу і, рано чи пізно, утримувати «садибу». Тож мені залишається тільки чекати, коли плід достигне і впаде з дерева. Хіба не так?
Настала моя черга відповідати. Ковтнувши води зі склянки, я кілька разів перечитав текст Нобору Ватая і поволі почав орудувати пальцями.
> Так, я справді не знаю, як довго зможу утримувати «садибу». Але грошей ще на кілька місяців вистачить, а за той час мені багато чого вдасться зробити. Ви навіть уявити собі цього не можете. Ні, я не блефую. От приклад. Вам останнім часом не сняться кошмарні сни?
Мовчанка Нобору Ватая, наче магніт, притягувала мене до монітора. Напруживши до краю свої відчуття, я прикипів очима до екрана, щоб у його глибині вловити найменшу зміну настрою опонента. Та це було неможливо.
Нарешті на екрані з’явилися нові рядки:
> Вибач, але погроз я не сприймаю. Краще прибережи свою маячню для щедрих клієнтів, запиши її в нотатник. Вони, напевне, обливатимуться холодним потом, коли платитимуть тобі гроші. Звісно, якщо взагалі покажуться. Більше мені нема про що з тобою говорити. Пора закінчувати. Я ж казав, що зайнятий.