Хроніка заводного птаха

Мускат задумалася над моєю відповіддю, потім підвела очі й запитала:

— Ви його не дуже любите?

— Справді, не дуже.

— І він вас недолюблює?

— Не сумніваюсь.

— І він зараз непокоїться через те, що ви тут щось робите? Чому?

— Якщо його родич виявиться замішаним у якусь сумнівну справу, то для нього це може обернутися скандалом. Адже він, так би мовити, — впливова людина і, природно, повинен непокоїтися через такі речі.

— А він не може навмисне організувати витік інформації про нас у засоби інформації? Як ви думаєте?

— Чесно кажучи, не знаю, що він має на думці. Та якщо міркувати на здорову голову, таким чином він нічого не доб’ється. Скоріше захоче зберегти в таємниці, не привертаючи сторонніх людей.

Мускат довго вертіла пальцями маленьку золоту запальничку. Здавалось, ніби під вітерцем крутиться золотистий вітряк.

— А чому ви досі нічого нам не розповіли про свого шуряка? — спитала Мускат.

— Не тільки вам. Узагалі нікому не розповідаю, — відповів я. — Між нами від самого початку все складалося невлад, а тепер дійшло майже до взаємної ненависті. Я нічого від вас не приховував. Просто не думав, що про нього треба розповідати.

Мускат знову зітхнула, цього разу трохи довше.

— Усе-таки треба було.

— Можливо, — погодився я.

— Гадаю, ви догадуєтеся, що серед наших клієнтів трапляються люди з політичних і фінансових кіл. Досить впливові люди. Різні знаменитості. Конфіденційність їхнього особистого життя треба оберігати. Заради цього ми так стараємося. Розумієте?

Я кивнув.

— Цинамон витратив стільки часу й зусиль, щоб створити таку складну й вигадливу систему збереження таємниці — лабіринт кількох фіктивних фірм, складна, подвійна-потрійна, бухгалтерія, анонімний паркінг у готелі на Акасака, бездоганна робота з клієнтурою, контроль за доходами і витратами, облаштування цієї «садиби». Досі система працювала майже досконало — так, як він розрахував. Звісно, для її підтримки потрібні гроші, але не в них справа. Важливо, щоб наші клієнтки почувалися спокійно — були впевнені, що надійно захищені.

— Ви хочете сказати, що зараз цій системі щось загрожує?

— Так, на жаль, — сказала Мускат.

Вона взяла пачку сигарет, добула одну, але довго не закурювала, м’яла в пальцях.

— І що, на додачу, у мене з’явився шуряк, досить добре відомий політик, унаслідок чого може вибухнути скандал?

— Саме так. — Її губи злегка скривилися.

— А як Цинамон оцінює ситуацію? — запитав я.

— Мовчить. Як велика устриця на дні моря. Замкнувся в собі, щільно зачинив двері й серйозно про щось думає.

Мускат пильно подивилася мені в очі й нарешті, ніби згадавши про сигарету, закурила й вела далі:

— Я й досі про це думаю. Про вбивство мого чоловіка. Навіщо було комусь його вбивати, заливати кров’ю готельний номер, виривати нутрощі й забирати із собою? Мені це в голову не вкладається. Мій чоловік був не з тих, кого треба було вбивати таким незвичним способом.