Хроніка заводного птаха

Зазвичай доля була тихою, одноманітною, як неперервна басова нота, забарвлювала собою лише краї його життя і рідко нагадувала про своє існування. Та щоразу, коли за невідомим збігом обставин (яких саме — він не знав, бо майже не знаходив у них якоїсь закономірності) ця сила наростала й доводила його до глибокої смиренності, схожої на параліч. У таку хвилину нічого іншого не залишалось, як усе кинути й віддатися на волю течії. Бо з досвіду він знав: хоч би що робив, хоч би що думав — ніщо змінити не вдасться. Доля будь-що вимагала своєї частки й не заспокоювалася, поки її не отримувала. Він твердо цьому вірив.

Однак це не означає, що він був пасивним і позбавленим життєвих сил. Скоріше навпаки — рішучим, наполегливим у досягненні поставленої мети, високопрофесійним ветеринаром, старанним учителем. Хоча йому бракувало творчої іскри, у дитинстві він учився відмінно, вважався у класі лідером. І на роботі посідав перші ролі, молодь його поважала. Не був так званим «фаталістом», але від самого народження ні разу не мав певності, що сам щось вирішив. Завжди відчував, що доля змусила його те чи інше робити. Як тільки подумав, що сам на щось зважився, то невдовзі спадала думка, що насправді за нього все заздалегідь вирішила якась стороння сила, спритно замаскована під його «власну волю», — звичайнісінька принада, підкинута для того, щоб приручити його й зробити слухняним. Самостійно він вирішував дрібниці, які насправді ніякого вирішення не потребували. Він ніби почувався номінальним королем, який лише ставить на документах державну печатку за вказівкою регента, що тримає у своїх руках реальну владу в королівстві. Чимось схожим на імператора Маньчжоу-Го.