Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
З військової точки зору всі ці заходи, безперечно, є недостатніми, аби зупинити потенційну агресію РФ. Проте вони є елементом гібридної відповіді на політику Кремля і покликані довести готовність НАТО надати захист своїм членам згідно зі статтею 5 Вашингтонської угоди. Україна за таких умов може розраховувати лише на матеріальну допомогу, яка спрямовується на модернізацію вітчизняних Збройних Сил та підтримку реформ у секторі безпеки і оборони.
Прийнятий на Варшавському саміті НАТО (липень 2016 р.) «Комплексний пакет допомоги» Україні передбачає функціонування 8 трастових фондів, 40 напрямів взаємодії, новий механізм координації допомоги від організації та її країн-членів, безпосередню роботу радників Альянсу в Міністерстві оборони, Генеральному штабі та інших українських відомствах, спільну розробку та імплементацію реформ у секторі безпеки та оборони. Важливим внеском у ці зусилля має стати діяльність спільної українсько-польсько-литовської бригади, яка в перспективі могла б перетворитися на постійно готову бойову структуру сил НАТО.
Європейський Союз також є одним із небагатьох міжнародних акторів, які вдалися до прямих дій, щоб зупинити гібридну агресію РФ, зокрема через запровадження проти неї економічних санкцій. При цьому в ЄС наголошують, що їхня мета — змусити РФ змінити позицію з українського питання, а не покарати цю державу чи її громадян.
Міжнародною структурою, яка сьогодні безпосередньо залучена до процесу деескалації конфлікту на Донбасі, стала Організація з безпеки та співробітництва в Європі. Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ покликана слідкувати за виконанням досягнутих домовленостей щодо припинення вогню та відведення важких озброєнь від лінії розмежування. Втім, її діяльність викликає багато критики в Україні: звіти місії дуже часто є суперечливими за змістом та висновками, її співробітників звинувачують у непрофесіоналізмі, недбалому ставленні до своїх обов’язків, порушенні норм етичної поведінки.
У 2016 р., в умовах інтенсифікації переговорів щодо проведення виборів на окупованих територіях Донбасу, неодноразово порушувалося питання про розширення ролі ОБСЄ у врегулюванні конфлікту. Проте пропозиція України спрямувати в регіон поліцейську місію цієї організації зустріла спротив РФ та бойовиків. Утім, втілити цей план у життя в короткі терміни практично неможливо навіть за згоди сторін конфлікту. Така операція вимагає широких консультацій та узгодження бюджету країнами — членами ОБСЄ, що є достатньо тривалою справою. При цьому формат поліцейської місії у будь-якому разі не зможе повною мірою забезпечити деескалацію конфлікту, в якому обидві сторони мають важке озброєння та активно його застосовують.
Варто зазначити, що Російська Федерація всіма доступними засобами намагається протистояти українським зусиллям на дипломатичній арені. В деяких випадках їй вдається успішно скористатися власним статусом та впливом для досягнення своєї мети. Йдеться передусім про її позицію у Раді Безпеки ООН, де Росія використовує статус постійного члена та право вето для блокування резолюцій щодо засудження її агресії проти України та будь-яких ініціатив, що можуть загрожувати досягненню гібридних цілей на українській території. Російський представник двічі (15 березня 2014 р. та 29 липня 2015 р.) блокував такі проекти резолюцій РБ. Росія голосує лише за загальні декларації стосовно подій в Україні — наприклад, резолюції щодо падіння малайзійського авіалайнера (при цьому в текст документа було внесено поправки на вимогу російського представника) або схвалення Мінських домовленостей.
Іншим засобом РФ щодо забезпечення власної політики, спрямованої на формування прийнятного розподілу голосів у Генеральній Асамблеї та окремих структурах, є робота з конкретними країнами — членами ООН. З цією метою Москва вдається до методів шантажу та підкупу, обіцяючи допомогу в окремих питаннях та грошову винагороду як інструмент заохочення вигідної Росії позиції з української проблематики або ж блокування українських ініціатив.
Проти регіональних інтеграційних та безпекових структур, які вдалися до практичних дій із протистояння російській гібридній агресії, Кремль діє за принципом «розділяй та владарюй». Спираючись на певні політичні сили в різних європейських державах, які виступають за повернення до взаємовигідної співпраці з РФ, Москва намагається вбити клин між окремими країнами — членами ЄС та НАТО. У цій сфері дедалі більше проявляються небезпечні тенденції (результати президентських виборів в Болгарії 2016 р., прогнози щодо президентських виборів у Франції та парламентських виборів в Німеччині 2017 р.), які хоч і не забезпечують бажаного для Москви результату, однак створюють серйозну загрозу єдності європейської позиції з українського питання.