Ґарґантюа і Пантаґрюель

Prologue

(Пролог до четвертої книги)

Преславні мочеморди і ви, всечесні подагрики, бачив я, прийняв, вислухав і збагнув посла, якого вельможество ваших вельможеств послало до моїх домочадців і який здався мені дуже палким і красномовним оратором. Суть його пропозиції я зводжу до трьох слів, але таких значних, що колись їх цілком вистачало римському претору для відповіді на всі подані на його розгляд письмові прохання; користуючись цими трьома словами, він розв'язував усі суперечки, всі позови, звади і незгоди; отож, можна було сказати, що ті дні, коли цих трьох слів від претора не чули, були невдалі і нещасливі, а ті дні, коли він їх вимовляв, щасливі і радісні. Ось вони: «Давай, говори, суди». О добрі люди, щось мені вас не видно! Хай вас, та й мене, грішного, окриває ласка Божа! Бо ми ніколи в житті не робимо нічого, спершу не благословившись його пресвятим ім'ям!

Отож, ви даєте мені. Що саме? Гарний і укладистий служебник, їй-богу, за нього я вдячен вам: це найменше, що я міг зробити. Звичайно, я не здогадувався, що це за служебник, милуючись на стрічки, розетку, клямри, оправу і палітурки, на яких не міг не вгледіти намальованих і прегарними врунами засіяних гачків і сорок. Побачивши ці ієрогліфи, ви б одразу визнали, що це робота спритників і гультяйство чаркодуїв. «Сорок убивати» — цей вислів означає пиятику і з'явився він завдяки чуду, що сталося в Бретані, після битви під Сент-Обен-дю-Корм'є. Про це нам розповіли наші батьки, тим-то й наші нащадки це знатимуть. Це був рік доброго винобрання: за кварту доброго, добірного вина давали очкур.

З країв Леванту хмарою налетіли з одного боку сойки, а з другого тьма-тьменна сорок: всі вони линули на захід; і ці птахи вишикувалися між собою так, що надвечір сойки відступили ліворуч (візьміть це за сприятливу ознаку), а сороки праворуч, тримаючись дуже тісними зграями. Скрізь там, де вони пролітали, не було жодної сороки, яка б не приєдналася до інших сорок, і жодної сойки, яка б не пристала до табору сойок. Линучи і летячи так, вони пролетіли над Анжером, французьким містом на кресах Бретані, в такій неймовірній кількості, що своїм летом застували від сонячного світла землі, які були внизу.

В Анжері жив тоді старий вуйко, сеньйор де Сен-Жорж, на ім'я Фрапен; це він писав і компонував гарні і веселі колядки пуатвенською говіркою. Він тримав у себе і любив за її лепет сойку, запрошуючи кожного гостя випити за неї: сам він співав тільки заздоровних пісень. Звав він її Ґуатру. І от ця сойка, в войовничому запалі, розбила свою клітку і приєдналася до перелітних сойок. Стрижій сусіда, на ім'я Бегуар, тримав ручну, дуже втішну, сороку. Вона збільшила своєю особою число сорок і пішла з ними в бій.