Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
Ризотом сидів навпочіпки біля проходу. Він звів голову, позіхнув так солодко, що й на всіх товаришів позіхи напали, з природної солідарности, і спитав:
— Чи проти осцитацій[456] і позіхоти щось є?
Ксеноман, геть заліхтарений своїм знівеченим ліхтарем, спитав:
— Як його притаковити міха свого пуза, щоб з боку на бік не мотало?
Карпалим, своїм вітрячком граючись, спитав:
— Які процеси приводять натуру до того, що людина голод відчуває?
Евстен, почувши гомін, прибіг на чардак і, скочивши на кабестан, спитав голосно:
— Чому куди небезпечніше, коли голодна гадюка вжалить голодну людину, ніж коли сита гадюка укусить ситу людину? Чому слина голодної людини така отрута для всіх отруйних змій і тварин?
— Друзі (сказав Пантагрюель). Усі ваші сумніви і питання розв'язуються однаково, і на всі вказані вами симптоми і випадки є лише один засіб. Відповідь буде дано вам негайно, руба, без зайвої балаканини: голодний живіт не має вух, а тому глух. А удобрухаю я вас і вконтентую на мигах, так колись Тарквиній Пишний, останній цар римський (тут Пантаґрюель сіпнув дзвін за вірьовку, а брат Жан прожогом гайнув у камбуз) на мигах відповів своєму синові Сексту. Секст, а був він тоді у городі Габіях, послав до батька гінця за порадою, як йому підхилити цілком під свою руч непокірних габійців. Цар, сумнячись у вірності гінця, не відповів нічого. Натомість повів його до потаємного саду і перед ним мечем позбивав голівки найвищим макам. Так без відповіді гонець і вернувся, розповів синові лише про те, що зробив його батько, і той одразу здогадався: цар радить зняти голови нотаблям і цим остаточно запрягти усіх у ярмо.
Розділ LXIV
Як Пантаґрюель задані йому питання без відповіді лишив
Потім Пантагрюель спитав:
— Що за люд на цьому собачому острові мешкає?
— Всі вони (відповів Ксеноман) святохи, оченашники, панахидники, дармограї, відлюдки. Всі вони — люди вбогі, живуть (як лормоський печерник між Бле і Бордо) ласкавим хлібом від мандрівців.
— Я туди не піду (сказав Панурґ), можете мені повірити. Хай мені дідько дмухне в дулу, як я туди піду. Гей, дармобити, дармограї, похлібці, приший-хвости, війтеся до всіх чортів! Я ще не забув цих кабанкуватих кесильських соборників, щоб їх Вельзевул і Астарта покликали на собор із Прозерпіною, — скільки ми після них зазнали штормів і біс його батька знає чого! Послухай, Ксеномане, барилочку мій, капральчику мій! Скажи, спасибі тобі: тутешні бозюни і лизуни, хлібоїдці і печерники — що ж вони, дівичі чи жонаті? Є серед них жіноцька порода? Чи можуть вони дармограйно здармограяти на світ маленьке дармограєнятко?
— Оце справді (сказав Пантагрюель) пікантне і дотепне питання.
— Ще й як! (відповів Ксеноман). Тут є гарні і веселі оченашниці, святошниці, печерниці, жінки дуже богомільні, і безліченна безліч безскоромнят, приший-хвостенят, печерниконят…
— Знаєм ми їх (ускочив у слово брат Жан), молоді печерники на старих чортів закривляються. Запам'ятайте це гарне прислів'я.
— …а інакше, без продовження роду, давно б уже спустів і злюднів острів Ханеф.
Пантагрюель послав Гімнаста з човном передати островикам пожертву — сімдесят вісім тисяч новеньких півекю з зображенням ліхтаря і спитав:
— Котра година?
— Дев'ята минула, — відповів Епістемон.
— Що ж (сказав Пантаґрюель), пора обідати. Справді, наближається та сакральна лінія, про яку чимало править Арістофан у своїй комедії Законодавниці: вона падає о тій годині, коли тінь десятицалева. Колись у персів споживати наїдки о певній годині належало тільки царям, у простих смертних за дзиґар був їхній власний шлунок і апетит. Справді, у Плавта один парасит кляне на всі заставки винахідників сонячних та інших дзиґарів, бо й так видно, що шлунок — найвірніший годинник. Діоген на питання, коли саме людині поживляти душу, відповів: багатому, коли хочеться їсти, а бідному, коли він має що їсти. Точніше підказують години для трапези лікарі:
А проте розпорядок у славетного царя Петозиріса був не такий!
Пантаґрюель не встиг ще доказати, як служники внесли столи і столики, застелили їх запашними обрусами, поклали серветки, розставили тарілки і сільнички, принесли кадуби, жбани, пляшки, келихи, кубки, чаші, глеки. Брат Жан з допомогою шафарів, розпорядників, хлібопеків, підчаших, стольників, виночерпіїв і буфетників прицупив чотири здоровецькі пироги з шинкою, нагадавши мені чотири туринські бастіони.
456
Осцитація — позіхи (латин.).