Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
Ми були подумали, що це додонські брязкальці, або ж олімпійський портик Тептафон, або ж вічне дзвоніння Колоса, збудованого над усипальнею Мемнона в єгипетських Тебах, або ж бамкання, чутне колись біля однієї могили на Ліпарі, острові Еолійського архіпелагу, довкола Аролідів; але географія цього не підтверджувала.
— Таке враження (сказав Пантаґрюель), ніби це бджолиний рій злетів і, щоб його посадити, всі заходилися бити в пательні, казани, мідниці і в корибантські кімвали Кибели, праматері всіх богів.
Наблизившись, ми розібрали, що в це калантарення вплітається невгавний спів людей, очевидно, островиків. Ось чому Пантаґрюель, перш ніж до острова Дзвонкевича причалити, постановив підійти човном до прискалку, де приліпилася халупа з садочком.
Нас зустрів маленький печерник на ім'я Матня, уродженець Ґлатіньї, він пояснив причину цього перебовку і якось химерно нас пригостив. Він велів нам чотири дні поспіль пісникувати, інакше на острів Дзвонкевич нас не пустять, бо там уже почався піст чотирьох сезонів.
— Не розумію (сказав Панурґ), що це означає. Радше це вже пора чотирьох вітрів. Адже цей піст нас тільки самим вітром і підіб'є. Ні, справді, невже ви, окрім лісникування, інших розваг не знаєте? Оце придумали! Обійдемося якось без цього палацового етикету.
— Мій Донат (сказав брат Жан) лише три часи знає: минулий, теперішній і майбутній. А четвертий час — це вже приший кобилі хвіст.
— Це (сказав Епістемон) аорист, вирослий з вельми доконаного минулого греків і латинян у наш мутний і смутний час. Ну що ж, побачимо, як сказав сліпий.
— Ваш (озвався печерник) фатальний. А хто скаже фе, тому автодафе!
— Авжеж, отче (сказав Панурґ). На морі я більше боюся намокнути, ніж перегрітися, і потонути, ніж згоріти. Гаразд, попісникуємо для Бога, проте я й так уже довголітній постувальник, так себе постом припостив, що як би бастіони моєї плоті не впали. А ще я боюсь прогнівити вас під час говіння, адже я на говінні не дуже знаюся, і я не вельми голінний до цього, так принаймні мені казав багато хто, і я вірю їм на слово. Особисто мене піст не бентежить: нема нічого простішого і доступнішого. Більше мене бентежить, як би нам не довелося ще пісникувати, і треба б на всяк випадок щось держати. Ну, та припостимо себе постом для Бога, як уже на Петрівку-голодівку попали, я вже давно не петрівкував.
— Як уже петрівкувати (сказав Пантагрюель), то краще якнайскоріше цього здихатися, як поганої дороги. Ось тільки я хотів би спершу у свої папери зазирнути і зважити, чи морська наука не гірша від сухопутної: недарма Платон, описуючи людей темних, безверхих і нешугованих, порівнює їх із тими, хто виріс на судні, а ми б порівняли їх із тими, хто виріс у бочці і дивився лише в дірку.
Піст наш був грізний і страховитий: першого дня ми говіли, аби говіти, другого — абияк, третього — ачей, четвертого — навпопад. Так уже феї розпорядилися.
Розділ II
Як ситицини[468], острова Дзвонкевича насельники, згодом птахами перекинулися
Коли піст добіг кінця, печерник дав нам листа до метра Едітуса[469], мешканця острова Дзвонкевича, але Панурґ перехрестив його в Антитуса[470]. То був славний старух, голомозий, рум'яний, червонопикий; завдяки печерниковій рекомендації він зустрів нас із розкритими обіймами, дізнавшись, що ми відбули піст. Досхочу нагодувавши, він познайомив нас з усіма острівними химеріями, повідомивши, що спершу острів населяли ситицини, але згодом вони за природними законами (адже все тече, все міняється) перемінилися на птахів. Аж ось коли до мене дійшло, що Аттей Капітон, Поллукс, Марцелл, Авл Ґеллій, Атиней, Свіда, Аммоній та інші писали про ситицинів і сицинністів[471], і тому нам тепер не важко уявити обертання у птахів Ніктемени, Прокни, Ітиса, Альціони, Антігони, Терея та інших. Так само ми завиграшки уявили, як Малабрюнині діти перетворилися в лебедят, а фракійські палленці, скупавшись дев'ять разів у Тритоновому озері, у птахів.
Потім дідусь тільки й торочив, що про клітки і птахів. Клітки були великі, дорогі, пишні, напрочуд гарно змайстровані. Птахи були великі, гарні і такі ж привітні, дуже подібні до моїх краян, пили і їли вони, як люди, каляли, як люди, бзділи, спали і шморгались, як люди; коротко, на перший погляд вони здавалися людьми; а проте, як розтлумачив нам Едітус, це були не люди і, за його словами, не належали ні до мирян, ні до білого духівництва. Пір'я їх теж змусило нас задумуватися: одні мали його геть біле, інші — геть чорне, а ті — геть сіре, а ті — переполаса біле, а ті — геть червоне, а ті — біле з блакиттю: так що аж очі вбирало. Самців дід називав так: клерці, інокці, попівці, абатці, біскупці, кардинці і, єдиний у своєму роді, папець. Самички назвались: кліриці, інокиці, попівниці, абатиці, біскупиці, кардиниці і папиці. Відтак дідок сказав нам, що подібно до того, як до бджіл лізуть трутні, які нічогісінько не роблять і тільки все тлять і псують, отак і до цих веселих пташок ось уже триста років за кожного п'ятого місяця налітають з якоїсь нетечі тьма-тьменна святох, ганьблячи і запаскуджуючи цілий острів, такі виродливі і паганючі, що всі від них тікають, кривошиї, патлоногі, пазуристі, як гарпії, задасті, як стимфаліди[472]. Вигубити їх годі, уб'єш одну, зараз же ще двадцять чотири налетить. Я несамохіть пошкодував, що серед нас нема другого Геркулеса. А брат Жан так на це все лупав очима, що геть отетерів.
468
Ситицини — музики на похороні (латин.).
469
Едітус — пономар (латин.).
470
Антитус — учений педант (латин.).
471
Сицинністи — учасники танцю сатирів у грецькій драмі.
472
Стимфаліди — хижі птахи, що пожирали людей.