Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
— Присяйбогу! (впав йому в річ брат Жан). Я чув від багатьох пречесних докторів, що Кокотень, вашого батька підчаший, щороку заощаджує тисячу вісімсот з гаком бочок вина, змушуючи гостей і домівників пити перед тим, як вони відчують спрагу.
— Бо він (провадив Пантагрюель) повівся так, як поводяться ідучи караваном дромадери і верблюди, вони п'ють від спраги минулої, нинішньої і на карб майбутньої. Ось так оце надмірне підіймання погоди і спричинило небувалий здвиг і струс небесних шат, через який так куйовдились і ґвалтувалися своєуми-астрологи.
— Отож (сказав Панурґ) недарма мовить прислів'я:
— До того ж (сказав Пантагрюель), закушуючи і випиваючи, ми не лише погоду підняли, а й корабель розвантажили. Розвантажили не лише так, як Езопова козубенька розвантажувалася, сиріч нищенням конту, а ми ще й скинули з себе піст. Бо, як тіло мертве важче за живе, то й голодний чоловік важчий і цупкіший від того, хто випив і закусив. І не дають маху ті, хто під час довгих мандрів щоранку, випиваючи і снідаючи, кажуть: «Від цього наші коні тільки баскіші будуть». Ви, мабуть, чули, що давні амиклеяни нікого з богів так не почитували і нікому так не поклонялись, як чесному батькові Бахусу, і дали вони йому вельми підхожу і влучну назву, а саме Псила. Псила по-дорійському означає крила, бо от як птахи за помогою крил легко злинають увись, так само за помогою Бахуса, себто доброго, смаковитого, п'янкого вина людська душа ширяє, тіло її жвавішає, а все, що було в ній цупкого, м'якшає.
Розділ LXVI
Як біля острова Ґанабима[457], на розказ Пантаґрюеля, ясу воздавали Музам
Ні вітер ходовий, ні люба розмова не вгавали, аж це Пантагрюель здалеку вгледів гористу землю і показав на неї Ксеноманові, питаючи:
— Бачите ген там, по лівому борту, високий двогорбий шпиль, дуже схожий на гору Парнас у Фокиді?
— Авжеж (відповів Ксеноман). Це острів Ґанабим. Хочете на ньому висісти?
— Ні, — сказав Пантагрюель.
— Ну й добре (озвався Ксеноман). Нічого цікавого там нема. Населяють його самі злодії і латриги. А втім, під цим правим горбом є чудова криничка, а кругом непроглядний ліс. Ваш караван міг би тут поповнити запаси води і палива.
— Оце (зауважив Панурґ) сказав, як в око вліпив. Ге! Ступати на сушу злодіїв і латриг! Запевняю, такі землі, як ця, я вже бачив, це острови Серка і Герма між Бретанню і Англією, або ж Понерополя[458] Філіпійського у Тракії, все це острови злочинників, харцизів, здобичників, людорізів і збуїв, ніби випущених із кам'яних мішків Консьєржері. Не сходьмо на берег, благаю вас! Як не ймете віри мені, то послухайтесь ради доброго і мудрого Ксеномана. Та вони, бичачою смертю свідчусь, ще гірші за канібалів. Прислухайтесь! Далебі, здається, калатають на ґвалт, так били на сполох ґасконці в Бордо, митарів і возних загледівши. Якщо це тільки не дзвін у моїх вухах. Краще пливімо далі. Нумо, додаймо ходу!
— Висідайте! (сказав брат Жан). Висідайте! Гайда, гайда, гайда! Ми, консистуючи, платити їм не будемо. Гайда! Вони у нас на прошений хліб перейдуть. Висідай!
— Хай тоді біс причалює! (кинув Панурґ). Цей чорт у ченцях, цей намаханий ченчик у чортах нічого не боїться. Він, як усі чорти, паливода і ні з ким не рахується. Він уявляє, що всі на світі отак чернечать, як він.
— Пішов ти, лепрявий (сказав брат Жан), до всіх чортів! Хай вони тобі всі зуби пощерблять! Який же це бісів бевзь підлий і боягузливий. При кожній нагоді у штани кладе з безтямного ляку! Як ти вже бозна з чого так перепудивсь, не висідай, біс із тобою, залишайся тут і пильнуй добро, а не то іди в спідницелапці до Прозерпіни!
На це слово Панурґ здимів, сховавшись у трюмі, де валялися хлібні недоїдки, шкуринки і крихти.
— Я відчуваю (сказав Пантагрюель) стиски в серці, а чийсь далекий голос мовить мені, що не треба тут виладовуватись. А я ж щоразу, як у мене виникало таке передчуття, тікав того, від чого цей голос мене застерігав, і завжди на краще виходило; так само я точно вгадував, як ішов туди, куди він мене посилав, — коротко, не було випадку, щоб я потім жалкував.
— Це (сказав Епістемон) щось ніби Сократів демон, про який стільки правлять академіки.
457
Ганабим — злодії (івритом).
458
Понерополь — місто злодіїв (грекою).