Марина — цариця московська
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6745-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Марина — цариця московська». Краткое содержание книги:
Марина Мнішек, польська графиня, вісімнадцятирічна дочка воєводи з українського Самбора з Карпат, волею випадку (чи історії) стала царицею і жоною двох царів тих лихих часів, які на Русі прозвали Смутними, а її — царицею Смути.
Про це й розповідається в романі Валентина Чемериса. А ще про кохання Марини до молодого царя Дмитрія, про останню її любов до козацького отамана Івана Заруцького, про криваву трагедію, що її спіткала, і про подальшу долю московської цариці, чиє життя так рано урвалося — у 26 років — у башті Коломенського кремля і яка вже після своєї смерті буде оголошена відьмою і чаклункою...
Відразу ж було повідомлено короля Сигізмунда про те, що «цариця, приїхавши у Дмитрове, увійшла в лицарське коло в тім гусарськім костюмі, у якому приїхала, і своїм лицем і сумною мовою збунтувала вельми багатьох з товариства п. Сапеги».
А Міколай Мархоцький повідомляв, що він чув оповіді тих, хто оборонявся у дмитровській фортеці, сапежинців: «Саме у той час цариця, яка перебувала у Дмитрові, показала свій мужній дух. Коли наші приступили до оборони валу, а німці з московитами пішли на штурм, вона вискочила зі свого помешкання і кинулась до валу. «Що ви робите, злодії, я — жінка — і то не злякалась!» Так, дякуючи її мужності, вони успішно захистили фортецю і самих себе».
25 лютого, як трохи стихла завірюха, снігова крутіж ніби почала влягатися, Марина Юріївна вирішила їхати далі — з Дмитрова до Калуги.
Вона була енергійна, весела і дуже впевнена у собі, як і в тому, що вона задумала. Врешті, відчула свою силу і вміння повести за собою людей. (У той час вона перероджувалася на очах.)
«Цариця, надумавши перебратися в Калугу, умовила чотирьох із двадцяти моїх товаришів, — свідчить Міколай Мархоцький, — її супроводжувати. Пан Сапега хотів цьому перешкодити, але вона сказала: «Ніколи тому не бувати, щоб він для своєї вигоди мною торгував, у мене є три з половиною сотні донських козаків, і якщо буде потрібно, я дам бій». І Сапега їй більше не чинив перешкод. Цариця поїхала з тими, кого умовила з моєї компанії. В чоловічому наряді, взявши сани й коня, вона діставалася коли на санях, а коли й верхи».
«...И отправилась прямо в Калугу, к тому обманщику, с которым она тайно побраталась...»
Все б нічого у наведеній цитаті, але чомусь дивує оте — «побраталися».
Марина з Дмитрієм?
Жінка з чоловіком? Щось такого, зізнатися, не доводилося раніше здибувати, аби жінка з чоловіком браталася? З якого б це дива? Жінка з чоловіком може лише заприязнитися. Чи — що більш типово — кохатися і врешті-решт побратися.
Побрататися — поклястися одне одному у взаємній дружбі, НАЗВАТИСЯ (виділення моє. — В. Ч.) БРАТАМИ...
Чи побрататися — близько зійтися з ким-небудь, але виявляючи при цьому братні почуття. Чоловік до чоловіка, що було типово, наприклад, для козаків-січовиків, запорожців. Та й у народних думах співається про названих братів. Але щоб жінка з чоловіком... побраталася?
Хоча з натягом можливе (у значенні «близько зійтися»), але ж оті «братні почуття». Якось вони не зовсім звичні між жінкою та чоловіком. Очевидно, тут щось інше, автор просто вжив не зовсім підходяще слово для даного випадку. Не могла Марина «побрататися» з Дмитрієм — тоді ж у чому річ?
А ось як розповідає Конрад Буссов (він на той час мешкав у Калузі) про приїзд туди перевдягненої в чоловіче вбрання цариці. (Не забуваймо, Марина Мнішек, утікши з Тушина, з’явилася в Калузі на баскому коні, а її гусарський костюм з червоного оксамиту полум’яним вогнем горів на тлі засніжених просторів.)
«У Калузі перед ворітьми вона сказала варті (очевидно, її сприйняли, та ще й в гусарському костюмі, за чоловіка. — В. Ч.), що вона довірений коморник Дмитрія із спішним і дуже важливим до нього донесенням, про яке ніхто, крім нього самого, не повинен знати. Цар відразу ж збагнув, у чому річ, велів козакам гарненько охороняти ворота, а коморника впустити. Той відразу ж поїхав до кремля, до царського ґанку, зістрибнув там з коня, представши перед очі свого государя, і тим подарував йому велику радість. А позаяк привезений царицею з Польщі жіночий почет поїхав... назад у Польщу, то вона взяла собі новий почет з німецьких дівчат, батьки яких мешкали у тих місцях. Гофмейстериною над ними призначила теж німкеню і весь час доброзичливо і прихильно ставилася до німців...»
А вже потім, як Марина дещо влаштувалася в Калузі, настала потреба на якийсь рівень ставити свої відносини з Дмитрієм. Тоді й почалося те, що деякі джерела передають словом «побраталися».
Ясність у тему «братання» вніс брат Марини Юріївни Станіслав, який прямо написав, що вона (сестра його Марина) «повінчалася з тим франтом, котрий присвоїв собі ім’я Дмитрій».
Прямо тобі якийсь фортель (несподіваний вчинок, витівка, адже викидати фортель — те саме що викидати фокуси), що його вчинила Марина Юріївна із Лжедмитрієм II, якого чи не вперше в історичних джерелах названо — чи не з пошанівком — франтом. (Франт — той, хто вдається до франтівства, модно й нарядно зодягається, чепурун. А таким Лжедмитрій, здається, не був. Як і схильності до франтування не мав.)