Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Як легко дихати й жити! Яка бадьорість і ясність у голові, а страхіття громадянської війни уже так далеко, що його й згадувати не хотілось. Не громадянсько;, а боротьби України з Росією. Тільки ж Росія тепер трохи поступилась, і Україні не так уже й погано, дарма що навіть українську комуністичну партію - УКП ліквідували... Але українська інтелігенція гідно репрезентує свій народ, працює, не покладаючи рук... А серед неї такі велетні, як С. Єфремов, М. Грушевський... В.Винниченко хоч і за кордоном живе, а друкується тут... Тільки десь Петлюру вбито.
Павло виніс газети і взяв їх проглядати. Звернув увагу на статтю голови "Раднаркому" Власа Чубаря, надруковану в ,,Комуніст". У їй була мова про письменника Миколу Хвильового. Чубар писав: "Тов. Хвильовий радить швидше тікати від російської літератури. Хто може дати таку пораду: "без ніяких застережень?" Той, хто не хоче бачити Москви - центру інтернаціональної ідеї!"
"А! - згадав Павло. - Це відгук на гасла Хвильового "Геть від Москви!" "Москва - центр всесоюзного міщанства". Сміливий письменник... Але невже це знов почина ється нагінка на Україну?"
o. спокійний струмок пробіг у його свідомості: ця статя як віддалений грім, що загрожував ясному дневі...
Прислухався: теща сиділа з онуком на колінах, чукикала й гомоніла до нього, показуючи "воро'бишка", що сидів зовсім близько на бильці веранди, поікивував хвостиком, цвірінькав. малятко, справді, зорило за його рухами (це батькові було видно) своїми крапельками блакиту. Раїса свіженька, з чистим уже лицем, з підв'язаною "лянною" косою - теж брала участь у цій "розмові". Говорили по-російському...
Глянувши тепер на Райсу, Павло подумав, що вона ста' ла дедалі частіше ,,забувати" говорити по-українському. Спочатку ж, як вони побралися, навіть матір пробувала вчити, а тепер збайдужіла до цього. Очевидячки, інерція попереднього брала гору. Отже, виходило трохи чи не так, як у гуморесці С. Васильченюа "Московський ґедзь": поки треба було жениха впіймати, то й "мову" визнавала... Було прикро.
Нарешті теща сказала, що дитину треба б покласти спати: для неї це вже дуже багато вражень. І раптом загой' дала дитину на руках, заспівала російської колисанки "Ба-юшкі-баю"...
- Спі, мой мальчік... Баюшкі-баю...
Це Павла нервово підкинуло. Оте московське міщансТ' во, що про нього пише Хвильовий, у нього в родині! І дитна до цього звикає... до чужої мови звикає... Чужі ці звуки стануть для його сина ріднми і зроблять його, батька для нього чужим. Ні, треба якось покласти цьому край. Годі відкладати!
Тверда рішучість раптом опанувала його. Він відклав набік, на стіл, газету, прокашлявся, "настроїв" свій басок на поважний тон... (Гм, гм... Якось про це все таки важко говорити). Звернувся до обох разом - до матері й дочки:
- Я той... давно хотів сказати: хлопця треба виховувати в українському дусі. Я там купив літератури... Є гарні пісеньки... Наприклад, "Ой ну, коте-котино!" Чудова колискова...
Теща, вперше таке "зухвальство" з зятевих уст почувши, нашорошилась усією своєю хортячою постаттю-ковбасою, витягла свою гадючу голову з пліч. А довгобраза "пика", здавалось, вигукнула:
- "Как? как? Што он, етат чудак, гаваріт?''
А потім підібрала спідню губу, запишалась: зробила вираз "національної великоруської гордости".
- А навіщо? - озвалась. - Щоб з нього люди сміялись?
Павло густо почервонів, а потім зблід, наливаючись гнівом. Над переніссям зламались кінці його чорних брів. Як?! Він, голова родини й батько, не має права виховувати свого сина, як йому хочеться?!
Раїса глянула стривожено на чоловіка й матір і, злякавшись можливого вибуху, сварки, кинула матері з докором:
- Мамо! Ну, як ти можеш таке казати!
Та мати відмахнулась від неї рукою: мовляв, цить отам,
не втручайся!
- Але ж, мамо! Треба спробувати, як Павлусь каже...
Я буду співати українських пісень.
- Що за дурна фантазія!
Стара перейшла на високі ноти свого гучного голосу і взяла викладати цілу програму виховання їхнього сина. Дитина повинна змалку привчатись до великої російської культури, до мови Пушкіна, Гоголя, Лєрмонтова, Достоєвського, Толстого, Чехова...
Раїса силкувалась її спинити, та вона як з припону зірвалась.
Авжеж, тільки до російської... Бо де та українська культура? її нема! А якщо й є, то тільки мужицька... З мужицтвом далекої не підеш!
Павло трахнув кулаком об стіл, аж склянка, що була на ньому, перекинулась, покотилась на край і, впавши додолу, розлетілась на дрібні скалочки.
- Хто тут господар, у цій хаті?! - вигукнув. - Хто батько цієї дитини? Чия тут має бути культура? Чия? Коли й партія за українізацію...