Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
- Валодічка!
(Так вона пристосувала непридатне для побутового вжитку офіційно дане ім'я "Владлен" - абревіятуру від "Владімір Ленін").
У Перемітька аж обличчя пересмикнулось, як він почув цю тещину ніжність, оте її "акуче" "Валодічка . А заразом. він усвідомив зародження в його родині нової болючої проблеми: його сина будуть виховувати в ворожо м' у для України дусі, тієї у к, раїни, що за неї він боровся замолоду і що була ще й т епер його духовим, хоч і значною мірою прихованим світом, його рідний син буде змалку чути огидну кацапську мову!
І це була нерозв'язна' проблема, бо так, як він не мо же раптом заговорити по-китайському, - так теща не може перейти на українську мову. А вона ж іще й уперта баба з кованим носом - свідомо зневажає "хахлацьку мюву",..
- Він у нас умніца, - сказала теща до гостей. - Дивіться, як він зорить ґлазьонками...
- "А якій бабі чи дідові внуки не здаються розумними!" - роздратовано закипів зять. - Ґлазьонкі!" Він уже ненавидів її всіма силами своєї душі, і кожне
її слово чи жест викликало нервовий здриг у всьому його тілі.
- "І не вмре скоро... здорова ж,., за дочку здоровіша!" - константувала знові його свідомість, бачивши її жилаву, затягнуту в сукню темного кольору постать, дебелі "хортячі" ноги. Шістдесят років, справді, дуже мало позначились на ній, у темному волоссі ще майже не було сивини.
Але цей нервовий кип'яч був у нього десь усередині, а зокола він (Павло б то) робив веселий вигляд, ,,радів" ра-зом із дружиною й тещею, дякувдв гостям за побажання.
Гості пили за здоров'я їхнього сина далі, бризкали з чарок аж під стелю, щоб, мовляв, аж отакий високий ви-ріс. І ті бризки розсипалися в сонячному сяйві, що грало на столі, стрибало зайчиками на стінах. Отакий Хай росте!
Сисой промов не виголошував, тільки слухав інших та їв (видно, в невістки не дуже наїдався), але, вичекавши, по-¦ ки гості досить сп'яніють, він відкликав Павла набік, до вік-на, і дав йому непоматно' папірець - наказ про призначення його на посаду керівника сталеварного цеху. Це був його подарунок з нагоди народження сина...
Павло з щирою вдячністю (так! так!) потиснув шурякові руку. Взагалі з усієї цієї родини він любив і поважав тільки Сисоя, що досі робив йому тільки добре чи був його опорою в життьовій боротьбі, а завдяки м'якій вдачі навіть, здавалося, не міг робити йому прикре.
Зустрівшися поглядомі із Сисоєм, він відчув, що, в разі розриву з Раїсою, йому не легко було б робити такий біль цьому чоловікові. Це був ще один вузлик, що його треба було б розривати чи розрубувати.
Хтось із гостей покликав Сисоя й Паша до гурту (мовляв: чого там шепочетесь?), а підпила жінка голови ,,завкому" притягла Сисоя за руку й почала його "женити". Бо поки, мовляв, йому парубкувати?
Сисой навіть засоромився, - не любив, як на це натякали. Він уже й не мріяв про створення власної родини, а мимохіть - і це давно вже укмітив Перемітько - горнувся до родини своєї улюбленої сестри...
Тим більший це міг би бути удар для ньогз -- якби ця родина розпалась.
...Після цих офіційних уводин у життя нової людини одного вечора відбулися ще й неофіційні. Це, правда, роб-лено вже без участи батька, але насправді батько тільки удавав, що нічого не знає. А щоб зберегти, так би мовити, партійку чистоту, він на той вечір зійшов з дому.
Цією таємничою операцією керувала, видима річ, теща, Затушкувавши дитину в цілу купу теплого, вона понесла її христити. А як виносила з хати, була ще на ґанку, обережно роззирнулася на всі боки, чи хто з сусідів не дивиться, - і тоді шугнула хижим птахом у темряву. Раїса ледве встигала за нею...
Так два світи боролися ще в прихованому стані, а світ приголомшений ще перетягав до себе й тих, хто примусово з життьової неминучосте мусив зовні його зрікатися. Перемітько, сахаючись у душі ворожого йому переможного сві ту, мимоволі потрапляв у лабети старого. Якби він сам діяв, то,"'звичайно, пішо© би до автокефаьної церкви, а так його сина прийнято до імперської церкви...
Тенетіа навколо нього дедалі дужче заборсувалис ь...
На майдані ім. Жовтневої революції, крім історичного музею імени Поля, було ще дві твердині українства - до-мик проф. Яворенка (цегловий з мезаніном, очима-вікнами на парк ім. Т, Шевченка обернений, високим парканом', з колючим дротом на ньому, обнесений) та мешкання (не дім - тільки мешкання!) Петра Олександровича Охріменка, загублене в одному з цеглових, одноповехоеих будиночків, розкиданих на схилі крутого Дніпрового берета, з того боку, звідки виднот Мандриківку.