Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
- Вибачте, Петре Олександровичу, що я погарячився! Отакі то розмови точилися звичайно в цій твердині українства. Тим то Василь не абияк здивувався, ба й перелякався, коли одного разу застав у цьому "книгосховищі" інженера Перемітька, новоспеченого члена владущої, фактично-російськаї партії, "кар'єриста".
Петро Олександрович жартома обох познайомив, бо знав, що вони були знайомі: зустрічалися в літоб'єднанні "Зоряно". "Знайомлені потиснули один одному руки, посідали на втиснутих між полицями-стендами стільцях - і замовкли. Дивна річ: у "Зорі" Василь з цим інженером говорив досить вільно, хоч і не заходив ні в які інтимності, а тут не міг і на слово здобутись. Очевидячки, це пояснювалось тими різними атмосферами, що були там і тут. Перемітько своєю присутністю вбивав чисту українську атмосферу й приносив натомість офіційно-"радянську".
- ,,Чого він сюди прителющився?!" - з тривогою й обуренням думав Василь, боячись, щоб цей гість не пошкодив якось цій твердині українства.
Та й Перемітько більше водив очима по стелі та пс книжках, як дивився Василеві в вічі.
Щоб розважити небалакучих гостей, Петро Олександрович розповів анекдоту про того "хахла", чумака чи селянина (в книжці Ріаєвського, а звідки той цю тему взяв, виразно не сказано), що, розташувавшись на ніч у степу, зачепив; ногою уже зварений на кабиці куліш і перевернув його, а тоді почухав потилицю т,а й каже: "Оця мені бісова тіснота, А кругом же тільки степ та степ! Треба сказати, що Петро Олександрович, не зважаючи на свою заїкуватість, любив розповідати анекдоти.
Цю ж останню тему в пам'яті Петра Олександровича викликало за асоціяцією протилежности те, що його гості мусили сидіти на втиснутих маж стендами стільцях, а сам він сів на письмовий стіл, теж закладений усякими паперами й книжками... Зв'язок, як бачимо, був досить віддалений, і розмова у них таки не клеїдась. Навіть сміх наприкінці анекдоти у всіх трьох вийшов нещирий, роблений.
Нарешті Перемітько не витримав, підвівся, сказав, що йому треба вже йти, і, потиснувши господареві й Василеві руки, вийшов. Петро Олександрович провів його до виходу з дому. Коли він повернувся назад, Василь ходив уже знервовано поміж полицями і трохи чи не "визвірився" на свого вчителя:
-- Чого це він до вас? Чого йому тут треба?
- А що таке? - "провокаційно", з прихованою ус мішкою, запитав Петро Олександрович.
- Та він же член партії!
Петро Олександрович і собі висловив побоювання, що Перемітько трохи чи не з якоюсь прихованою метою приходив: ніколи не був - і раптом прийшоа. Перестав же навіть до історичного музею ходити! Хоче нібито відкрити , курси українізації для службовців і робітників свого цеху, так чи він, Петро Олександрович, не взявся б читати лекції. Але натякнуві на це якось невиразно, між іншим...
- Це тільки привід, щоб прийти! - не здавався Василь. - Йому, певно, доручено подивитись, що тут у вас є... Він, напевно, ,,сексот"!
Петро Олександрович заперечив це "напевно", але згодився, що з Перемітьком тепер треба бути обережним: як не як --- він робить таки "неукраїнську" кар'єру.
Травень розкинув над споховистою панорамою великого міста свою ясну намітку, почепив її на лицарях фабрично-заводського району, на позолоті хрестів собору, що височів на протилежному кінці міста.
Весна впо'вні махнула широким рукавом; і з нього посипались униз, на землю, розквітлі кущі бузку, підстрижені купини жовтої акації (понад штахетами виселку ім. Леніна). вгору, в чудовий блакит неба - блискітки голубиних зграйок. А десь посередині між небом і аемлею. трохи чи не на біло-картато дахільчаних покрівлях виселку ім. Леніна, спорзною цвірінькотнявою розсипався гороб ячий дріб'язок.
Уіясь ясний, білісінький, з прозеленню присадків, виселок був контрастом до заводу ім. Петровського, закуреного, похмурого, що, бачилося, й такому веселому дневі не
радів.
Але сьогодні був день відпочинку, і люди на тую похмурість зішоду-замазури не зважали. З недалекої "біргалки" іішанац.) добувалось навіть різноголосся гармонії, вона! аж гавкала як там двері відчиняли. Вихвачувались підпилі і милосні.. '
Ех, їдять його мухи з комарями! Мсжна й погуляти вже: і НЕПА ж у розпалі! "Всерйоз і надовго"...
..Відпочинковий настрій був і в родині Перемітьків. Захопившись бадьорливою свіжістю весняного дня, повідчиняли в хаті вікна й двері, напустили тієї свіжости в усі кімнат, а усі куточки й закапелочки. Кинули навстяж двері п<; і'л'рацду. обернену до внутрішнього дворика, і самі туди, в оту красу весняного дня повиходили.