Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
— Я теж, — зітхнула Сюзанна.
Вони знайшли все, по що сюди прийшли (і навіть трохи більше), але все ніяк не могли наважитись вийти з Сейрового кабінету. Їх не відпускала картина. Сюзанна запитала у Роланда, чи не хотів би він узяти її з собою. Вирізати полотно з рами ножем для паперу, що лежав на столі у Сейра, і скрутити в рурку було б дуже просто. Роланд обміркував це, але зрештою похитав головою. Було в тій картині щось лиховісно живе, що могло привабити непотрібну увагу, як метеликів до світла. Та навіть якби цього не сталося, вони з Сюзанною могли забагато часу проводити, розглядаючи картину. Вона могла зробити їх неуважними чи, ще гірше, загіпнотизувати.
«Зрештою, може, це лише чергова пастка для розуму, — подумав він. — Як „Безсоння“».
— Ми залишимо її, — вирішив він. — Бо вже зовсім скоро, за декілька місяців, а може, й тижнів, побачимо саму Вежу на власні очі.
— Ти правда в це віриш? — слабким голосом спитала Сюзанна. — Роланде, ти говориш серйозно?
— Так.
— Побачимо всі втрьох? Чи нам з Юком теж доведеться померти, щоб відкрити тобі шлях до Вежі? Зрештою, починав ти на самоті, правда? Може, й закінчиш так само. Хіба не такого фіналу хотілося б будь-якому письменнику?
— Це не означає, що він його напише, — сказав Роланд. — Стівен Кінг — не вода, Сюзанно. Він лише труба, в яку ця вода тече.
— Я розумію, що ти маєш на увазі, але не до кінця в це вірю.
Роланд теж вірив не до кінця. Він думав, чи не вказати Сюзанні, що мандри його почалися з Меджису і тоді з ним були Катберт і Алан, а коли наступного разу вони виїхали з Ґілеаду, до них приєднався Джеймі Декері — так тріо стало квартетом. Але справдешні його пошуки почалися вже після битви на Єрихонському пагорбі. Авжеж, на той час він уже був сам-один.
— Я почав одинаком, але закінчу інакше, — запевнив він. Сюзанна досить легко пересувалася кабінетом у офісному кріслі на коліщатах. Він висмикнув її з крісла і посадив собі на праве стегно — те, яке більше не надокучало болем. — Ви з Юком будете поряд, коли я відчиню двері, ви будете поряд, коли я зійду сходами нагору, ви будете зі мною, коли я розквитаюся з тим червоним гобліном і коли ввійду до кімнати нагорі.
Хоч Сюзанна промовчала, але ці слова прозвучали як брехня. А насправді їм обом здалося, що вони прозвучали як брехня.
Знайдені консерви, пательню, два кухлі, дві тарілки і два набори ложок-виделок вони віднесли назад до готелю «Федік». Роланд додав ліхтарика, що слабенько світив від майже розряджених батарейок, різницького ножа і зручну сокирку з гумовою ручкою. Сюзанна знайшла кілька магазинних сіток, щоб нести ці нові ґунна. А ще на верхній полиці комори, прилеглої до кухні, знайшлося три бляшанки драглеподібної речовини.
— Це «Стерно», — пояснила вона у відповідь на стрільцеве питання. — Хороша штука. Її можна запалювати. Горить повільно і дає синє полум’я, досить гаряче, щоб на ньому готувати.
— Я думав, ми розкладемо маленьке вогнище за готелем, — сказав він. — А для нього мені ця смердючка точно не потрібна. — У його голосі відчувалося легке презирство.
— Звісно, ні. Але вона може стати нам у пригоді.
— Як?
— Не знаю, але… — Вона знизала плечима.
Біля дверей, що вели надвір, вони проминули комірчину прибиральниці, напхану різним мотлохом. Сюзанна вже була по горло сита Доґаном для одного дня, і їй кортіло якнайшвидше вибратися назовні, проте Роланд вирішив зазирнути всередину. Відра, віники і швабри він проігнорував, натомість звернувши увагу на плутанину мотузок і шнурів, скиданих на кучугуру в кутку. З вигляду підлоги, на якій вони лежали, Сюзанна здогадалася, що одного разу їх використовували для зведення тимчасового риштовання. А також зрозуміла, для чого Роланду потрібні мотузки, і серце в неї упало. Неначе все повернулося до початку.
— А я думала, що поїздкам на спині кінець, — різко, з виразними Деттиними нотками в голосі сказала вона.
— Думаю, це єдиний вихід, — відказав Роланд. — І я радий, що маю тепер сили нести тебе на собі.
— А той підземний хід — це єдиний шлях? Ти в цьому впевнений?
— Мабуть, якось можна і через замок вийти… — почав Роланд, але Сюзанна рішуче захитала головою.
— Не забувай, я була там нагорі з Мією. Урвище з боку Дискордії йде вниз щонайменше на п’ятсот футів. А може, й більше. Колись давно там, може, й були сходи, але тепер їх нема.
— Тоді залишаються тунелі, — сказав він. — Може, знайдемо щось, на чому ти могла б їхати, коли вийдемо на тому боці. Ще в якому-небудь містечку чи селі.