Темна вежа. Темна вежа VII

Але правда ж, усі ці неприємності насправді не були проблемою для Сюзанни Одетти Голмс-Дін того ранку? Проблема полягала в тому, що їй наснився чарівний сон, а прокинутися довелося у світі

(це ДЕВ’ЯТНАДЦЯТЬ, усі твої друзі мертві)

де вона почувалася такою самотньою, що мало не божеволіла. Проблема полягала в тому, що та сторона світу, де сходило сонце, не обов’язково була сходом. Проблема полягала в тому, що Сюзанна була втомлена і засмучена, змучена горем і пригнічена, в її серці жила туга за домом і за Едді. Проблема була в тому, що о цій порі перед світанням, у цьому прикордонному музейному номері готелю, де повітря було густим від цвілого волокна ковдр, вона почувалася так, ніби з неї вичавили все, крім двох унцій безсилої лайки. Вона хотіла, щоб сон повернувся.

Вона хотіла Едді.

— Бачу, ти теж не спиш, — промовив голос у неї за спиною, і Сюзанна так рвучко обернулася на руках, що загнала під шкіру скабку.

Стрілець стояв, прихилившись до одвірка дверей, що вели в коридор. Він сплів з мотузок заплічний ранець, з яким Сюзанна, на жаль, була добре знайома. Він висів у нього на лівому плечі. На правому була шкіряна сумка зі знайденим добром і рештками Оріз. Юк сидів біля ніг Роланда й урочисто зорив на Сюзанну.

— Сей Дескейн, ви налякали мене до нестями.

— Ти плакала.

— Хіба тобі є діло до того, плакала я чи ні?

— Щойно підемо звідси, одразу стане краще. Федік — огидне місце.

Вона чудово розуміла, про що йому йдеться. Уночі здійнявся шалений вітер. Він стогнав під дахом готелю й салуну, розташованого по сусідству, і ці стогони здавалися Сюзанні криками дітей, маленьких, загублених у часі й просторі, які вже ніколи не знайдуть дороги додому.