Звіяні вітром. Кн.1
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-01143-5
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Звіяні вітром. Кн.1». Краткое содержание книги:
Головне в романі — тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
— Моє дитя! — закричала вона.— Ой, моє дитя! Янкі його вб’ють! Принеси його мені!
Рукою вхопившись за луку сідла, вона вже хотіла скочити на землю, коли до неї закричала Скарлет:
— Скачи! Скачи! Зажени корову! Я подбаю про дитину! Скачи, чуєш! Хіба ж я віддам їм до рук сина Ешлі? Скачи!
Меллі розпачливо озирнулася назад, та за мить знов замолотила коня п’ятами і, розприскуючи на всі боки жорству, помчала в напрямку до вигону.
Скарлет подумала мимохіть: «Я й не уявляла, що Меллі Гамільтон може по-чоловічому сидіти в сідлі!» — і відразу ж метнулася в дім. Вейд з плачем кинувся за нею, силкуючись ухопитися за крайчик її сукні. Вибігаючи вгору — по три сходинки одним скоком,— вона побачила, як Сьюлін і Керрін з плетеними кошиками в руках поспішають до комірчини, а Порк без особливої шанобливості тягне за руку Джералда до тильного ганку. Джералд дратливо бурмотів щось і огинався, мов дитина.
З двору почувся гострий голос Мамки:
— Ти, Пріссі! Залізь у льох і подай мені поросят! Я з моїм тулубом туди не протиснуся, ти ж бачиш. Ділсі, ходи-но сюди, накажи цьому ледащу...
«А мені здавалося, це так добре придумано — тримати свиней під будинком, щоб ніхто не вкрав,— промайнуло у Скарлет, коли вона вбігала до своєї кімнати.— І чом я не дотямила поставити для них загороду на болоті?»
Вона шарпнула верхню шухляду комода і там серед білизни знайшла гаман янкі. Поспіхом дістала зі свого швацького кошичка перстень з солітером та діамантові дармовиси і вкинула в той гаман. Але куди його сховати? У матрац? У комин? В криницю? Засунути собі за корсет? Ні, це вже боронь Боже! Гаман випиратиме, янкі помітять і почнуть її обшукувати, роздягнуть догола.
«Я помру, коли таке зі мною зроблять!» — у нестямі подумалось їй.
Знизу доносився метушливий тупіт, чулись плачливі голоси. У цій круговерті Скарлет пошкодувала, що нема Мелані поруч з нею, Меллі з її заспокійливим голосом, Меллі, яка проявила таку мужність, коли вона, Скарлет, застрелила мародера-янкі. Меллі вартніша будь-яких трьох жінок! Меллі... але про що пак вона їй сказала? А так, про дитину!
Притискаючи гаман до грудей, Скарлет пробігла через коридор до кімнати, де у своїй низенькій колисці спав малий Бо. Вона схопила його на руки, і він прокинувся, ворухнув крихітними кулачками і спросоння схлипнув раз-другий.
Долинув голос Сьюлін:
— Ходім, Керрін! Ходім! Уже досить набрали! Швидше, сестро!
На задньому дворі розляглися несамовите кувікання й обурене рохкання; підскочивши до вікна, Скарлет побачила, як Мамка з двома поросятами попід пахви чимдуж чалапає через бавовникове поле. За нею йшов Порк, він теж ніс двох поросят і підштовхував перед себе Джералда, що спотикача сунув через борозни, вимахуючи тростиною.
Вихилившись із вікна, Скарлет гукнула:
— Забери льоху, Ділсі! Нехай Пріссі викурить її звідти! А ти тоді поженеш її через поле.
Ділсі підвела вгору бронзове обличчя, на якому проступала стривоженість. У підібраному за поділ фартусі в неї лежав срібний посуд. Вона кивнула головою в бік льоху:
— Свиня кусонула Пріссі й не випускає відти.
«Так їй і треба»,— подумала Скарлет. Вона метнулася назад до своєї кімнати і квапливо добула зі схованки браслети, брошку, мініатюрний портрет і срібну філіжанку, знайдені у вбитого янкі. Але де все це переховати? Незручно було нести малого Бо на одній руці, а гаман і увесь цей дріб’язок — у другій. Вона поклала немовля на постіль.
Воно зразу розплакалось, і раптом Скарлет сяйнула спасенна думка. Де ж краще переховати, як не у немовлячих пелюшках! Вона хутко перевернула маля на животик, розпеленала й підклала гаман йому під пелюшку. Від такого поводження Бо ще дужче заверещав і задригав ніжками, і вона швиденько запеленала його знову.
«Тепер,— подумала вона, переводячи подих,— тепер на болото!»
Пригорнувши до себе однією рукою розплакану дитину, а другою хапаючи коштовності, Скарлет вибігла в коридор і до сходів. Зненацька вона стримала ходу і вся завмерла зі страху, коліна під нею підігнулися. Яка німотна тиша запала в домі! Як моторошно тут стало! Всі пішли, а її покинули? І ніхто не почекав на неї? Вона не хотіла залишатись тут сама. В такі часи що завгодно може статися з самітною жінкою, коли ось-ось надійдуть янкі...