Радіоп'єси
- Автор: Бахман Ингеборг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ВНТЛ-Класика
- ISBN: 966-8849-12-4
- Переводчик: Лариса Цибенко
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Радіоп'єси». Краткое содержание книги:
«Цикади» — це філософсько-музична інтерпретація Платанової притчі про долю тих, хто перестав «їсти, пити й кохати, щоб безперестанку співати». Мотив ескапізму, поданий у середземноморських шатах, це історії людей, які прагнуть піти від дійсності у світ ілюзій і мрій. Дія відбувається на острові, якого «не існує».
«Поетичний твір, що вражає нас просто в серце, а розум приводить у захват», — сказав Вернер Вебер про найвідомішу радіоп’єсу Інґеборґ Бахман «Добрий Бог Мангеттену», за яку вона отримала Премію сліпих ветеранів війни. Це драматична балада про кохання між двома молодими людьми: Яном, чоловіком зі Старого світу, та Дженніфер, дівчиною з Нового Світу. Їхня випадкова зустріч у Мангеттені переростає в почуття поза часом і простором, яке, урівнобіж з рухом ліфта у небосязі, піднімає їх вище й вище, до сонму «вічних закоханих». Однак за межею вічності — смерть. Любовні сцени чергуються із засіданнями «високого суду», звинуваченим на якому постає утаємничений Добрий Бог. Усі три радіоп’єси об’єднує одне устремління: вийти за межі буденною, пересічного й сірого в нашому житті.
Усе життя — це спроба його затримати, а краса суперечить цьому, бо прагне смерті. Тут Жанет побачила мигдалеве дерево й теплі джерела біля підніжжя вулкана, а також заряджену енергією воду, яка мала легкий присмак правічного каменя. Вона вперше побачила світло, сонце, яке розтоплює стару шкіру й так ніжно рум’янить юну. Біля джерел завжди стовпище; багато хто приходить щотижня, щоб прийняти ванну проти кволості та недуги, однак Жанет приходить щодня, щоб скупатися, помити тіло й попити цієї води. Селянин, на чиїй ділянці джерела, не має часу щодня залишатися вдома і впускати відвідувачів. Тому тут стоїть Антоніо, видає паперові горнятка, рушники для забудькуватих, випускає воду з камінних ванн і наповнює їх знову для наступних відвідувачів. З порожніми руками він не виходить звідти. Жанет він знає уже давно і більше не дивується літургіям, які вона влаштовує з усією серйозністю, та й тривають вони надзвичайно довго. Вона не витирається рушником, а висихає на сонці. Після того, як шкіра висохне, Жанет накладає на неї молочаву мигдалеву пасту. Коли паста висохне, вона змиває її потужними струменями води, й Антоніо видається, ніби вона промовляє при цьому якісь заклинання. Во ім’я якого духа? На Антоніо вона деколи кидає короткий, суворий погляд, так, ніби він їй не догодив, ніби вода, яку він приготував для неї, виявилася надто холодною або надто гарячою. Рушник, якого вона йому віддає, складений рівно та акуратно. Жанет не знаходить для нього жодного слова подяки.
ЖАНЕТ Антоніо!
АНТОНІО Так, мадам.
ЖАНЕТ Гаразд, Антоніо.
Музика.
ЖАНЕТ Антоніо!
АНТОНІО Так, мадам.
ЖАНЕТ Ти ж не думаєш, що ці ванни мене надто виснажують, Антоніо? Щодня я відчуваю після них дедалі сильніший жар — так, мовби з мого серця підіймається гаряча хвиля, прокочується крізь мене й ударяє в склепіння черепа. Та ці ванни мають благотворну дію, чи не так?
АНТОНІО Так, мадам.
ЖАНЕТ Я знову спробую з тванню. Вона на повітрі твердне, і коли починаєш знімати її, вона розтріскується й відскакує пласкими шматками — так має тріскати й відскакувати земна кора, разом з усіма знаками, які вивітрилися з її поверхні. Місцями вже видно світлу шкіру. Мені не терпиться знати: чи буде вона неушкоджена й свіжа?
АНТОНІО Так, мадам.
ЖАНЕТ Скульптор, споглядаючи відлиту модель, не може стримувати чекання. Йому хочеться ніжно покласти руки на тіло й відчути його. Чи буде воно красивим? І наскільки красивим буде воно?
АНТОНІО Так, мадам.
ЖАНЕТ Яким був Ти, Антоніо, коли Він вийняв Тебе з оболонки? Дуже гарним. Я знаю. Однак я певна, ніхто на це не звернув уваги. Ти вилупився зі шкаралущі; ніхто не забрав її з Твоєї дороги. Я ж надто зважала на себе.
АНТОНІО Так, мадам.
ЖАНЕТ Я маю думати про те, що наші гріхи карбують наші риси обличчя, і навіть creme nourrissante[20] та creme purifiante[21] не можуть нас розгрішити.
АНТОНІО Так, мадам.
ЖАНЕТ Однак якщо б Ти зміг дати мені пораду… Чи занурюєш Ти своє обличчя в мертві водні протоки Мареми[22], коли в них відбивається місяць? Чи розтираєш Ти між долонь лаврове листя, і чи спочиваєш, спираючись ліктями, мов ефеби? Чи бігаєш навперейми з вітром тричі навколо дому опівночі, щоб Твій крок був пружним і легким, мов на ресорах із хмар? Чи живиш Ти волосся соком індійських фіг, щоб відсвіжити коріння? Твоє волосся блищить від зміїної товщі? Однак, напевно, немає жодного сенсу про це питати. Ти купаєшся, Ти засмагаєш. Цього достатньо.
АНТОНІО Так, мадам.
ЖАНЕТ Достатньо, щоб і я лиш купалася! Таємниче. І Антуан, з огляду на його здоровий глузд, погодиться: Ти не виглядаєш на двадцять, а то наступного року Ти мала б виглядати на двадцять один. Ти не виглядаєш на тридцять, інакше незабаром Ти мала б виглядати на тридцять один. Ти виглядаєш ні молодше, ні старше. Ти гарна й зовсім не маєш вільного часу. Будь милосердна до мене й дозволь цілувати Твої божественні плечі!
АНТОНІО Так, мадам.
ЖАНЕТ І тоді я відповім Антуанові: Облиш! Мені бридко. Ти безсилий і примітивний, я бачу всі Твої роки наскрізь, бачу поріділе волосся на Твоєму чолі, плями на нігтях, обвислі щоки, далекозорість, недоумкуватість, заглиблення досвіду, що тягарем пролягли від ніздрів до рота. Облиш! Неможливо кохати мерця!
АНТОНІО Так, мадам.
ЖАНЕТ Я, напевно, мала б довше лишатися у воді, пірнати на кілька хвилин, пити воду очима, вухами, впустити її звідусіль у себе, ввібрати її напругу до останніх волокон моєї плоті, яку переповнює страх.
20
Живильний крем (фр.).
21
Очищувальний крем (фр.).
22
Чи занурюєш Ти своє обличчя в мертві водні протоки Мареми… — Марема — смуга низинних, раніше заболочених ділянок західного узбережжя Апеннінського півострова в Італії, від гирла ріки Арно до Неаполітанської затоки.