Женоненависник

— Не хвилюйтеся, будь ласка. Те, що ви пропонуєте, годилося б людині, а не цьому кабанові. Нічого йому не станеться.

Трохи згодом Гомункулус уже сидів на здоровенному валуні перед багаттям. Його мокрий одяг парував, а сам він читав нам лекцію:

— Я бачу, ви всі на мене сердитеся... Навіть шановні господарі нахмурили брови, і вже подумки жалкують: «Ну навіщо ми запросили сюди цього базікала?» Але якщо я викладу вам свої обставини, то, можливо, ви хоч трошки мені пробачите. Шановні, я — груба, неотесана людина, що спустилася з гір... Я не маю талантів, необхідних у такому благородному й вишуканому товаристві. Я не вмію ні танцювати, ні співати, ні навіть підтримати розмову... Дай, думаю, й собі викину якесь колінце, щоб розваги на вечірці не були одноманітними... Як каже відома приказка, щоб і своєї петрушки до вашої юшки... Я думав, ви вже стомилися від цих нескінченних танців та звичних розваг. Дай, думаю, спробую ввести в програму акробатичний номер. Повітря гаряче, задушливе, заодно й у криниці освіжуся...

Дядина Макбуле не витримала:

— А якби, не доведи Аллах, ви зі своїм акробатичним номером ускочили в халепу?

Гомункулус перед своїм багаттям неквапно обернувся:

— Помилуйте, пані, в якутам халепу? Я вас прошу... Покачався собі на гілках, а потім стрибнув у криницю завглибшки якихось сім-вісім метрів... Ось і все... Втім, мушу визнати, що, виконуючи цей номер, аби трохи вас розважити, я справді зазнав деяких незручностей. То хіба ви не зглянетесь на мої добрі наміри та на те, що мені довелося знести, і не пробачите мені цього жарту?

Гомункулус, похнюпивши голову; буквально благав, намагаючись викликати співчуття у довірливої юрби. Але на його потворних вустах блукала облудна саркастична посмішка...

Трохи згодом, коли люди порозходилися, в розмові зі мною він висловився відвертіше:

— Ви помітили сьогодні за вечерею, коли я розповідав про ту пригоду на пароплаві, дехто зарозуміло посміхався, мовляв, як можна було повірити в такий нехитрий трюк? Частина не повірила в те, що я бачив, коли мене «рятували». Дехто навіть сердився... Але ж не пройшло й двох годин, і я втяв таку саму штуку. І нікому навіть на думку не спало засумніватися... Той самий рейвах, ті самі побивання, голосіння й зомлівання... Особливо мені запам’яталося, як ви кугикали, мов сова, поки я був у криниці... Ніколи не забуду. Яке у вас все-таки м’яке серце!

Ми проговорили біля багаття з півгодини. Він раз по раз глузував з жіноцтва.

Цей випадок остаточно ствердив мене в моєму рішенні. Я викличу женоненависника на двобій і покладу на обидві лопатки! Підріжу йому крила так, що він ніколи більше не буде зводити наклепів на нашу сестру!

Я вжилася в роль. Кожне моє слово, кожен мій жест тепер були ретельно продумані. Я пустила в хід всі свої чари, всю свою звабу.

Сидячи перед багаттям, я приймала такі пози, так промовляла до нього, що будь-який чоловік, який має хоч крихту почуття, закохався б до нестями. Але Гомункулус зважав на мене не більше, ніж на кошеня — він навіть не глянув мені в обличчя.