Женоненависник

— Ваш покірний слуга теж не споглядає місяць, а видивляється стиглі смокви на гілках.

— Диво та й годі!

— Авжеж... Ну а тепер у мене до вас є Дуже серйозна пропозиція. Щоправда, ви теж тут гостя. Але, здається, гостя з широкими повноваженнями... Практично напівхазяйка. З вашого дозволу ваш покірний слуга залізе на це дерево, назбирає трохи смокв. А тоді поділимось: ви отримаєте свою хазяйську частку, а я — батрацьку. Гаразд?

— Чудово!

— От бачите, метикувата панянко... Благослови вас Аллах! Дайте-но сюди вашу хусточку, будь ласка.

Не дочекавшись відповіді, він висмикнув у мене з руки хустку. Втім, одразу ж повернув.

— Думав покласти в неї смокви, але вона не годиться... Що ж це: три штуки покладеш — і все? У мене з собою завжди про всяк випадок є чиста хустка.

Гомункулус, мов мавпа, подерся на дерево.

Це стало найкращим акробатичним трюком вечора, Нермін. Це неможливо описати... Якщо це видовище постане мені перед очима хоч би й на смертному одрі — я розрегочусь... В жодному цирку жодна тваринка не встругне кумедніших штук.

Гомункулус догори дриґом видерся на дерево і повиснув, зачепившись за гілку ногами, мов руками. Не знаю, чи орангутанги бувають такими спритними. Натрапляючи на горизонтальні чи трохи похилі гілки, він, розкинувши в сторони руки, проходив по них, мов канатоходець; час від часу в нього починали труситися ноги, підгиналися коліна, руки метушливими рухами намагалися за щось вхопитися. Він заточувався, мовби в нього зіслизнула з гілки нога, а коли вже мав гепнутись додолу, розводив ноги й всідався верхи на гілку.

Я реготала, але серце моє почало несамовито калатати.

Запримітивши смокву, він залазив на гілку над нею, звішувався звідти догори ногами, розгойдувався й зривав її. Облазивши все величезне дерево, Гомункулус ухопився за кінець товстелезної гілки й з усієї сили своїх жахливих ручищ притягнув її до себе. Коли гілка напружилася, мов лук, я побачила, як він рвучко стрибнув. Страшенно зашурхотіло листя, і Гомункулус злетів у повітря. Я зойкнула й затулила лице руками.

Але він не упав, а вхопився за гілку іншої смоківниці.

— Не хвилюйтесь, — посміхнувся він, — це досить безпечний і науково обґрунтований спосіб перестрибувати з дерева на дерево... Немає нічого нуднішого, ніж злазити й знов залазити.

Я вже трохи оговталась:

— Але ж це небезпечно!

Він запхав до рота величезну смокву й промимрив із повним ротом:

— Для того, хто впевнений у своїх рухах, небезпека мінімальна. Врешті-решт, навіть коли людина йде по вулиці, їй на голову може впасти черепиця... А наука — це наука. Вам не розповідали в школі про машини Архімеда? Так от, мій метод спирається на той самий принцип. Відповідно, як я вже казав, нічого небезпечного тут немає.

— Зія-бей, злазьте вже, прошу вас...