Женоненависник

Хтось із чоловіків наважився зауважити:

— Від дочок Єви всякого можна чекати.

Нахабство Гомункулуса вже починає заражати його товаришів.

Ці слова образили релігійні почуття нашої шановної Ісмет-ханим. Вона обурилась:

— Про жінок ви верзете казна-що, це вже ясно... Але чого ви причепилися до праматері Єви? Хіба не гріх так ображати найчеснішу з дружин пророків?[28]

Чолов’яга виявився не надто розумним, не знайшов, що сказати у відповідь, почав затинатися.

Сміливість і гнів Ісмет-ханим дужчали:

— Ну, кому там відомо, що праматір Єва злигалася ще з кимось, крім праотця Адама? Хай подасть голос!

Гомункулус, скрививши свої бридкі губи в підлій та підступній усмішці, проказав:

— Пані має рацію. Аннали історії не фіксують любовних походеньок праматері Єви... Втім, це було й неможливо... Всім же відомо, яким малолюдним у ті часи був світ. Не з мамонтом же було праматері Єві зраджувати праотця Адама!..

Ісмет-ханим оскаженіла. Але я не дала їй виплеснути емоції. Тихенько відкликала її в куток і розкрила план змови:

— Словами його покласти на лопатки неможливо... Але якщо ви допоможете, невдовзі можна буде помститися за всіх нас.

Таким чином мені вдалося залучити шановну Ісмет-ханим до лав наших союзників. Поки що найважливіша роль у Бегіре. Маленьке бісеня невідступно стежить за Гомункулусом. Мов поліцейський шпик, вона слідкує за ним, повідомляючи мене про те, куди він ходить і що робить.

Вона знайшла привід потоваришувати й частіше бачитися з ним — велосипед.

Бегіре знайшла десь на дровітні, у закутку, старий велосипед. Витягла його й віддала Гомункулусові, щоб той його полагодив.

Вчора я чула їхню розмову. Ледь не померла зо сміху. Гомункулус, сидячи на землі, маленьким насосом накачував колесо велосипеда, заклеював пробиті місця.

Бегіре, що стояла поруч, раптом зітхнула:

— Ох, швидше б вирости...

Гомункулус, не підводячи голови, відказав:

— Куди ти поспішаєш, мала? Не бійся, колись і ти будеш такою, як старші: вирядженою, розфарбованою, розцяцькованою панянкою.

Бегіре сплеснула руками й обурено вигукнула:

— Не доведи Аллах! Я не для того хочу вирости, аби стати манірницею й кривлякою. Я хочу стати спортсменкою й купити собі такий мотоцикл, як у вас.

Гомункулус, так само не підводячи голови, засміявся:

— Ця забаганка минуща, мала. Не бійся... От іще трохи підростеш, і природа своє візьме. Станеш такою самою, як вони.

Мале бісеня ще палкіше кинулося заперечувати:

— Не доведи Аллах! Терпіти їх не можу! Я хочу бути такою, як ви, Зія-бей, — спритною, дужою спортсменкою. От якби явилася мені добра пері[29] й спитала: «На кого в світі ти хотіла б бути схожою?» — чесне слово, я б, не задумуючись, сказала: «На Зію-бея».

Цього разу Гомункулус вже підвів голову й зміряв Бегіре довгим поглядом:

— Дивно. Була б ти старша, подумав би, що кепкуєш. Але ж...

Він на мить задумався, дивлячись у невинні блакитні дитячі оченята. А тоді, знову зайнявшись велосипедом, промовив звичайним тоном: