Кишеня, повна жита

— Обережний до крайнощів.

— Нам, звичайно, не слід робити передчасних висновків, але, схоже, ми маємо добру робочу гіпотезу. А як щодо інших двох, які теж мали нагоду?

— Це дочка й невістка. Дочка зустрічалася з молодиком, але батько не хотів, щоб вона одружилася з ним. А молодик не збирався одружуватися з нею, якщо вона не матиме грошей. Це наділяє її мотивом. Щодо невістки, то тут я нічого не можу сказати. Я поки що надто мало знаю про неї. Але всі троє могли його отруїти, і я не бачу, щоб це міг зробити хтось інший. Покоївка, дворецький, кухарка — усі вони мали стосунок до приготування сніданку або подавали його, але я не бачу, як котрий завгодно з них міг бути переконаний у тому, що таксин дістанеться містерові Фортеск’ю, а не комусь іншому. Якщо, звичайно, то був таксин.

Заступник комісара сказав:

— То був таксин, а не якась інша отрута. Я маю попередній рапорт.

— Тоді все гаразд, — сказав інспектор Ніл. — Ми можемо продовжувати своє розслідування в цьому напрямку.

— Зі слугами все гаразд?

— Дворецький і покоївка, здається мені, нервують. Але в цьому нема нічого незвичайного. Так буває часто. Кухарка вчинила на мене лютий напад, а прибиральниця висловила похмуру втіху. Усе цілком природно й нормально.

— Ви більш нікого не знаєте, кого можна було б запідозрити так чи інак?

— Ні, сер, не знаю. — Незалежно від нього думка інспектора Ніла помандрувала до Мері Дав та її загадкової усмішки. Там, безперечно, був слабкий, але незаперечний вияв антагонізму. Уголос він сказав: — Тепер, коли ми знаємо, що то був таксин, треба отримати якусь інформацію про те, як його роздобули або приготували.

— Саме так. Продовжуйте своє розслідування, Ніл. До речі, містер Персівал Фортеск’ю уже приїхав. Я перекинувся з ним словом або двома, і він чекає на зустріч із вами. Ми знайшли також другого сина. Він живе в паризькому готелі «Бристоль» і сьогодні виїжджає звідти. Думаю, вам слід зустріти його в аеропорту, ви не проти?

— Ні, сер, не проти. Це була моя ідея…

— Отже, вам буде ліпше зустрітися з Персівалом Фортеск’ю якомога раніше. — Заступник комісара тихо засміявся. — Вони називають його «манірний Персі».

Містер Персівал Фортеск’ю виявився акуратним і вродливим молодиком, віком років тридцяти, зі світлим чубом та віями і з дещо педантичною манерою розмовляти.

— Я пережив жахливий шок, інспекторе Ніл, як ви, певно, можете собі уявити.

— Так воно й мало бути, містере Фортеск’ю, — сказав інспектор Ніл.

— Я можу тільки сказати, що мій батько був у чудовому стані здоров’я, коли я позавчора виїхав із дому. Те харчове отруєння — чи що там було — спостигло його, либонь, цілком несподівано.

— Воно сталося цілком несподівано, так. Але йдеться не про харчове отруєння, містере Фортеск’ю.

Персівал спохмурнів і подивився на нього здивованим поглядом.

— Ні? То в чому ж… — і він урвав свою фразу.

— Ваш батько, — сказав інспектор Ніл, — був отруєний, і отруїли його таксином.

— Таксином? Я ніколи не чув про таку отруту.

— Дуже мало людей чули про неї, як мені здається. Це отрута, яка діє дуже раптово й згубно.