Кишеня, повна жита
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-4009-4 (fb2)
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Кишеня, повна жита». Краткое содержание книги:
— Так, містере Фортеск’ю. Один із моїх помічників зараз перебуває там.
Персівал гидливо стенув плечима.
— Як це неприємно. І чому така прикра подія мала відбутися в нашій родині…
Він зітхнув і попрямував до дверей.
— Я буду в офісі протягом більшої частини дня. Зараз мене там чекає сила-силенна роботи. Але увечері я повернуся до «Тисової хатини».
— Гаразд, сер.
Персівал Фортеск’ю зачинив за собою двері.
— Манірний Персі, — промурмотів Ніл.
Сержант Гей, який непримітно сидів біля стіни, підвів голову й сказав з інтонацією запитання:
— Сер?
А що Ніл нічого не відповів, то він запитав більш конкретно:
— То що ви конкретно думаєте про все це, сер?
— Я не знаю, — сказав Ніл. І тихо процитував: — «Усі вони дуже неприємні люди».
Сержант Гей здавався трохи спантеличеним.
— «Аліса в країні чудес», — пояснив Ніл. — Ти забув про малу Алісу, Гею?
— Це класика, сер, чи не так? — сказав Гей. — Третя програма радіо. Я не слухаю третьої програми.
Розділ десятий
Лише хвилин через п’ять по тому, як вони покинули Ле Бурже[10], Ланс Фортеск’ю розгорнув примірник континентальної «Дейлі Мейл». Через хвилину або дві в нього вихопився здивований вигук. Пет, яка сиділа поруч із ним, обернула голову із запитанням у погляді.
— Я прочитав про нашого старого, — сказав Ланс. — Він мертвий.
— Мертвий? Твій батько?
— Так, він начебто несподівано почув себе зле в офісі, його забрали до шпиталю Святого Юди, і він помер там незабаром по тому, як його туди привезли.
— Любий, мені так шкода. Що то було, напад?
— Мабуть, що так. Схоже на те.
— У нього були коли-небудь напади?
— Ні. Я не знаю про жоден.
— Я думала, від першого нападу люди не помирають.
— Бідолашний старий, — сказав Ланс. — Я ніколи не думав, що бодай трохи його люблю, але тепер, коли його вже нема…
— Звичайно ж, ти його любив.
— На жаль, ми не наділені твоїм чудовим характером, Пет. Але, схоже, щастя знову відвернулося від мене, чи не так?
— Справді відвернулося. Дивно, що це сталося саме тепер. Саме тоді, коли ти наготувався повернутися додому.
Він рвучко обернув до неї голову.
— Дивно? Що ти маєш на увазі, Пет?
— Я маю на увазі дивний збіг подій.
— Ти хочеш сказати, усе, за що я беруся, закінчується погано?
— Ні, любий. Я мала на увазі зовсім інше. Те, що в житті бувають такі періоди, коли все раптом летить шкереберть.
— Таки справді бувають.
— Мені дуже шкода, — знову сказала Пет.
Коли вони прилетіли в лондонський аеропорт Гітроу й наготувалися вийти з літака, офіційний представник авіакомпанії, дуже чітко вимовляючи слова, запитав:
— Чи є на борту містер Ланселот Фортеск’ю?
— Я тут, — відповів Ланселот.
— Прошу вас пройти зі мною, містере Фортеск’ю.
Ланс і Пет рушили слідом за ним із літака попереду інших пасажирів. Коли проминали подружжя на останньому сидінні, вони почули, як чоловік прошепотів, звертаючись до дружини:
— Це, мабуть, відомі контрабандисти. Спіймані на гарячому.
— Фантастично, просто фантастично, — сказав Ланс, дивлячись через стіл на інспектора-детектива Ніла.
Інспектор Ніл співчутливо кивнув головою.
— Таксин, тисові ягоди — усе ніби запозичено з якоїсь мелодрами. Цілком можливо, ви звикли до таких подій, інспекторе. Це ваша буденна робота. Але отруєння в межах нашої родини здається мені чимось украй неприродним.
— То ви не маєте жодного уявлення, — запитав інспектор Ніл, — хто міг отруїти вашого батька?
— О Боже, звичайно ж, ні. Не дивно, що мій старий нажив собі чимало ворогів у бізнесі, багато людей хотіли б здерти з нього шкуру, зруйнувати його фінансово, ну й таке інше. Але отруїти? Хай там як, а я все одно нічого не можу знати. Я кілька років жив за кордоном і дуже мало знав про те, що відбувалося тут, удома.
— Саме про це я й хотів би запитати вас, містере Фортеск’ю. Ваш брат мені розповів, що між вами й вашим батьком виникло відчуження, яке тривало протягом багатьох років. Чи не розповіли б ви мені про ті обставини, що призвели до вашого повернення додому в цей час?
— Звичайно, інспекторе, я вам усе розповім. Я одержав звістку від свого батька, дайте-но пригадаю, скільки минуло відтоді часу… Атож, близько півроку тому. Відразу після мого одруження. Батько надіслав мені листа, у якому натякнув, що готовий забути минуле. Він запропонував мені повернутися додому й приєднатися до фірми. Він говорив досить туманно, і я не був цілком переконаний, що готовий пристати на його пропозицію. Але зрештою я все-таки погодився приїхати до Англії десь у серпні — так, у серпні, близько трьох місяців тому. Я завітав до «Тисової хатини», куди він мене покликав, і, мушу зізнатися, він запропонував мені співпрацювати з ним на надзвичайно вигідних умовах. Я відповів йому, що мушу подумати й порадитися з дружиною. Він цілком зрозумів мій намір. Я полетів назад до Східної Африки й обговорив його пропозицію з Пет. У результаті вирішив прийняти пропозицію старого. Мені треба було завершити свої справи в Африці, але я пообіцяв йому, що згорну їх до кінця минулого місяця. Сказав, що надішлю телеграму, у якій повідомлю точну дату свого приїзду до Англії.
10
Ле Бурже — один із головних аеропортів Парижа.