Кишеня, повна жита
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-4009-4 (fb2)
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Кишеня, повна жита». Краткое содержание книги:
— Так, це важливо. Показує, що якщо він ковтнув отруту в каві, то її було долито в його особисту чашку.
— Кимось із тих, хто був присутній. Я намагався також обережно з’ясувати щодо тисових ягід або листя — нічого подібного в домі не бачили. Також ніхто нічого не знає про жито в його кишені… Це здається їм якоюсь нісенітницею. Мені теж це здається нісенітницею. Не схоже, щоб він належав до тих диваків, які схильні їсти все, що завгодно, аби тільки воно було сире, не приготоване на вогні. Чоловік моєї сестри полюбляє їсти такий непотріб. Сиру моркву, сирий горох, сиру ріпу. Але навіть він не їсть сирого зерна. Бо якби він його їв, воно почало б проростати в його животі і там би творилося казна-що.
Задзвонив телефон, і на кивок від інспектора сержант Гей помчав відповідати на дзвінок. Пішовши слідом за ним, інспектор Ніл виявив, що телефонують з управління поліції. Зв’язок із містером Персівалом Фортеск’ю нарешті налагоджено, і він негайно повертається до Лондона.
Коли інспектор поклав слухавку, біля парадних дверей зупинився автомобіль. Крамп пішов до дверей і відчинив їх. Жінка, що там стояла, мала повні руки пакунків. Крамп забрав їх у неї.
— Дякую, Крампе. Будь ласка, заплати за таксі. Я хочу зараз випити чаю. Місіс Фортеск’ю або міс Ілейн уже вдома?
Дворецький завагався, поглянувши назад через плече.
— У нас погані новини, мем, — сказав він. — Про хазяїна.
— Про містера Фортеск’ю?
Ніл вийшов наперед. Крамп сказав:
— Це місіс Персівал, сер.
— Що таке? Що сталося? Нещасний випадок?
Інспектор окинув її поглядом, перш ніж відповісти. Місіс Персівал Фортеск’ю була повна жінка з невдоволено скривленим ротом. Її вік можна було оцінити десь тридцятьма роками. В її запитаннях звучала відверта цікавість. В інспектора промайнула думка, що вона, либонь, дуже знуджена.
— Мені прикро вам це повідомити, але сьогодні вранці містера Фортеск’ю забрали до шпиталю Святого Юди в тяжкому стані, і незабаром по тому він помер.
— Помер? Ви хочете сказати, він уже мертвий? — Новина була навіть сенсаційнішою, аніж вона сподівалася почути. — Господи, яка несподіванка! Мій чоловік поїхав. Ви повинні сконтактуватися з ним. Він десь на півночі. Я думаю, у конторі вони знають, де саме він перебуває нині. Він повинен зробити все, що слід. Події завжди відбуваються не тоді, коли їм слід відбуватися, чи не так?
Вона на мить замовкла, обмірковуючи те, що їй повідомили.
— Багато залежить від того, — сказала вона, — де вони захочуть робити похорон. Певно, тут. А може, у Лондоні?
— Це має вирішувати родина.
— Звичайно. Я тільки подумала про це.
Уперше вона звернула увагу на чоловіка, який розмовляв із нею.
— Ви з тих, котрі працюють у його фірмі? — запитала вона. — Ви ж не лікар, чи не так?
— Я офіцер поліції. Смерть містера Фортеск’ю була надто раптовою, а тому…
Вона урвала його.
— Ви хочете сказати, його вбили?
Уперше це слово було промовлене. Ніл пильно подивився на її розпашіле від запитань обличчя.
— А чому ви думаєте, що його вбили, мем?
— Убивства, знаєте, трапляються іноді. Ви ж бо сказали, що його смерть була раптовою. І ви працівник поліції. Ви вже їй повідомили? Що вона сказала?
— Я не зовсім розумію, про кого ви говорите.
— Про Адель, звичайно. Я завжди казала Валу, що його батько збожеволів, одружившись із жінкою, молодшою від нього на багато років. Немає дурня більшого, аніж старий дурень. Це страхітливе створіння довело його до нестями. А тепер погляньте, чим усе закінчилося… Ми потрапили у справжню халепу. Фотографії в газетах, юрби репортерів, які сюди налетять…
Вона замовкла, вочевидь споглядаючи майбутнє в серії яскраво забарвлених картин. Він подумав, що це видовище, певне, не здавалося їй таким уже неприємним. Вона знову обернулася до нього.
— Що там було? Миш’як?
Суворим голосом інспектор Ніл відповів:
— Причина смерті ще не з’ясована. Буде розтин тіла й буде розслідування.
— Але ви вже знаєте, чи не так? Бо інакше ви б сюди не прийшли.
Несподіваний вираз проникливості з’явився на її пухлявому, дурному обличчі.
— Сподіваюся, ви вже розпитали про те, що він їв і пив? На обід учора. На сніданок сьогодні. І найцікавіше, звичайно, з’ясувати, що саме він пив.