Витязь у тигровій шкурі
- Автор: Руставели Шота
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: К.: Дніпро, 1983
- Переводчик: Бажан Микола
- Жанр: Древневосточная литература
Электронная книга - «Витязь у тигровій шкурі». Краткое содержание книги:
Шикувалось військо в лави, забряжчали їх мечі.
Лев, я рушив на хатавів, безупинно вдень, вночі,
По невтоптаній дорозі, по безпуттю ідучи.
Межі Індії минувши, я все далі військо вів.
Тут мене гонець Рамаза, хатавійський раб, зустрів
І приніс мені він звістку, щоб утишити мій гнів:
«Навіть цап індійський може наших вигубить вовків».
Я одержав од Рамаза тьму дарунків дорогих. Він благав:
«Ти нас не знищуй, не губи ти нас усіх,-
Присягаємось покірно нести гніт твоїх кормиг,
Віддаєм усі багатства, і себе, й дітей своїх.
Перед вами завинивши, каяття знесем плоди,
Але зглянься, ради бога, не приводь полків сюди,
Не віддай нас на поталу, божу кару відведи -
Віддамо тобі без бою ми фортеці й городи».
Всіх вазірів я прикликав, щоб цій справі дати лад.
Там сказали: «Ти - ще юний, наших слухайся порад;
Ми терпіли їх підступність не один вже рік підряд,-
Щоб тебе вони не вбили, стережися їхніх зрад!
Отже, йди до них, з собою взявши витязів загін,
Всі ж війська хай пробувають поблизу за кілька гін.
Як побачиш щиросердість - їх звільни від всіх провин,
Непокірних же не жалуй, засуди їх на загин».
Рада ця мені припала до вподоби. Я притьма Сповістив його:
«Рамазе! Сперечатися дарма.
Бо життя миліше смерті, наша ж сила все лама!
Я до тебе йду без війська, лиш з бійцями кількома».
Взявши триста добрих воїв, з ними я вперед пішов,
Військо ззаду залишивши у гущавині дібров. Я просив:
«Ідіть за мною по дорогах тих же знов,
Щоб змогли мені на поміч ви примчати стрімголов».
За три дні прибув до мене знов од хана раб-носій.
В дар приніс він пишний одяг, золотих тканин сувій.
Цар просив: «Я хочу бачить гордий, мужній образ твій
І для зустрічі готую дар такий же дорогий».
Він казав ще більше: «Правду я кажу - покинь невіру,
Сам тебе зустріти вийду, бо нудьгую вже надміру».
Я сказав: «Ій-богу, зважу на твою я волю щиру,-
Наче батько з сином, стріньмось, повні ласки та сумиру».
Далі їхавши, я знову на узліссі коло бору
Стрів послів. Вони вклонились, виявляючи покору,
В дар мені пригнали коней в золотій рясі убору
І мені казали: «Справді, цар наш прагне твого зору».
Він звелів переказати: «Я до тебе серцем лину,
З свого виїхавши дому, взавтра вранці вас зустріну».
В повстяних шатрах-наметах я отаборив дружину
І вітав послів привітно, давши місце для спочину.
Видно, жодне добре діло не лишиться без відплати,-
Тож один з послів до мене попідкрався, щоб сказати:
«Я - боржник перед тобою. Хочу борг тобі віддати,
Зрятувать тебе від лиха, від біди, а може, й страти.
Твого батька вихованцем був я в роки молодії.
Все скажу тобі про зраду, що готують лиходії,-
Тяжко бачить левня мертвим, цвіт троянди - в безнадії!
Пильно слухай, що повім я, обміркуй всі дальші дії.
Люди ці готують зраду - їм не вір і май на оці,
Що сто тисяч війська тайно на одному стало боці,
А на другім - тридцять тисяч заховалось, повних моці.
Щоб потали не зазнати, будь розважний в кожнім кроці.
Любо цар тебе зустріне, ненаглядного для всіх;
Доки слухатимеш радо їхні лестощі та сміх,-
Рушать, димом гасло давши, їх війська з усіх доріг.
Стали б тисячі до бою - ти б їх сам не переміг!»
Був я вдячний цій людині і сказав ласкаво: «Знай,-
Як узавтра не загину, нагороди дожидай!
Щоб посли про це не знали,- йди до них, відпочивай.
Як про тебе я забуду,- сам знедолію нехай!»
Не повідав я нікому про діла ці потайні,-
Те, що має бути, буде; всі ж поради тут одні:
Я послав гінця до війська, що було десь вдалині,
І велів: «Крізь гори й доли помогти ідіть мені!»
Вранці я послів прикликав, щоб царю сказали люди:
«Вирушай же,- поспішаю на твої упасти груди!»
Ще півдня ішов походом, не жахнувшись зради-зблуди,
Бо від волі провидіння не сховаєшся нікуди.
Я зійшов на гору й глянув: пилом обрії сповиті.