Витязь у тигровій шкурі
- Автор: Руставели Шота
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: К.: Дніпро, 1983
- Переводчик: Бажан Микола
- Жанр: Древневосточная литература
Электронная книга - «Витязь у тигровій шкурі». Краткое содержание книги:
І до мене з міст хатавських позбиралися магнати;
В них забрав фортеці й змусив про війну пожалкувати,-
Слів бракує оповісти, скарб який то був багатий!
А тоді вступив препишно до хатавських я країв,-
Віддали мені у руки всі ключі від всіх скарбів;
Я звелів, щоб люд тамтешній супокійно й мирно жив, їм сказав:
«Я - ваше сонце, вас жалів і не спалив!»
Розчинивши всі скарбниці, обдивившись кожну з них
Там знайшов такі багатства, що й злічити б їх не зміг
Раптом вгледів дивний одяг і вуаль з тканин чудних -
Хтів би ти хоч назву знати, якби сам побачив їх!
Не збагнув я, хто тканину, диво дивне те, зіткав -
Хто побачив,- дивувався, божим чудом називав
Не лежав у ній в основі ні шарлат, ні злотоглав
tа міцна була, мов кута, наче хтось загартував.
Діві сяйній, випромінній я відклав цей одяг в дар
А царю в дарунок вибрав з найдобірніших отар
Сотні мулів та верблюдів, щоб потішений був цар
I послав цареві звістку про закінчення всіх чвар
ЛИСТ ТАРІЕЛА ДО ЦАРЯ ІНДІЙСЬКОГО, КОЛИ ВІН ПОДОЛАВ ХАТАВІВ
Склав листа я: «Царю! Щастя вам судилось на роду:
Хтіли зрадити хатави, та потрапили в біду.
Хоч я трохи запізнився сповістить вас до ладу,
Але хан - в полоні; бранців цілі юрби вам веду».
Все владнавши, не барився я в хатавських тих краях,-
Сплюндрував державу їхню, взяв скарби, лишивши жах.
Нам верблюдів бракувало,- я волами здобич тяг:
Там здобув і честь, і славу, все, що мав лише в думках.
Владаря хатавів бранцем я забрав у табір свій.
Нас у Індії зустрінув вихователь дорогий,-
Переказувати сором, як він славив подвиг мій,
Як пестив мою він руку та в м'який вгортав сувій.
На майдані розіп'яли нам шатри з тканин ясних,
Щоб мене міг вільно бачить тьмочисленний людський здвиг.
Запросив владар на учту і мене, й бійців моїх;
Сівши поруч, подивлявся іі надивитися не міг.
Цілу ніч бенкетували, розлягався гук пісень,
І пішли з майдану в місто, як уже зайнявся день.
Цар звелів: «Сюди збирайте вояків з усіх рушень
І хатавів полонених покажіть мені лишень!»
Я привів царя Рамаза бранцем, хоч і без кайданів.
Наче хлопця-шалапута, цар його негнівно ганив,
Я також сказав щось добре про привідцю бусурманів,
Бо який би справжній лицар бранців здоланих поганив?
Мій владар вітав хатава, бувши мужем незлобливим,
Мав із ним розмову довгу, не запалюючись гнівом;
І, мене зустрівши вранці, мовив словом співчутливим:
«Чи пробачиш ти хатаву, що злочинцем був зрадливим?»
Я сказав: «І грішні знають ласку господа гарячу,-
Тож на ваше милосердя я надій своїх не трачу».
Цар тоді Рамазу мовив: «Знай, що я тебе пробачу,
Але хай не чую більше про твою лукаву вдачу!»
Цар наш взяв великий викуп з супротивника свойого,
Сотні сотень хатаурі, паки шовку дорогого,
А тоді, царя вдягнувши і весь почет коло нього,
Відпустив усіх, простивши, не караючи нікого.
Бив хатав низькі поклони, виявляв покору й смуту,
Говорив: «Мене за зраду засудив бог на покуту;
Якщо знову завиню я - на загибель годен люту!»
І пішов, свого народу взявши всю юрбу розкуту.
Вже смеркало, як до мене посланець ввійшов без стуку,-
Цар велів: «Терпів з тобою я три місяці розлуку,
Дичини не їв відтоді, не давав роботи луку.
Хоч і час тобі спочити, та приходь, розвій докуку».
Як прийшов я до палацу, там хортів побачив зграю,
Соколи ловецькі рвались з двору ринути до гаю.
Цар в усім риштунку тьмарив вроду сонячну безкраю,-
Він радів, що я, прийшовши, перед ним красою сяю.
Так, щоб я не чув, дружині слово він сказав таємне:
«Любо бачити обличчя Таріела мужнє й чемне,-
Він осяє кожне серце, хоч було б сліпе і темне.
Вдоволи ж моє прохання і нагальне, й недаремне.
Не порадившись з тобою, я одну замислив справу:
Знаєш ти, що нашій діві віддамо свою державу,-
Хай сьогодні ж всі побачать райський цвіт, дочку хупаву.