Витязь у тигровій шкурі
- Автор: Руставели Шота
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: К.: Дніпро, 1983
- Переводчик: Бажан Микола
- Жанр: Древневосточная литература
Электронная книга - «Витязь у тигровій шкурі». Краткое содержание книги:
Я подумав: «Розкидає цар Рамаз на мене сіті,
Та мій спис і меч мій гострий їх прониже тої ж миті».
І тоді сказав я війську про їх наміри неситі:
«Браття, зраду нам готує думка тих людей лукава,
Та нехай від цього сила ваших рук не стане млява.
Жде на тих, що вмруть за князя, в небесах і рай, і слава,
Меч при боці в нас не марно - вирушаймо ж на хатава!»
Гордо, гучно наказав я готувати зброю й лати.
Ми наплічники й кольчуги одягли на світлі шати,-
Грізно виладнавши військо, я вперед звелів рушати;
В день отой меча мойого скуштували супостати!
Ми підходили. Узрівши, що до бою ми готові,
Цар прислав гінця й загрози у такому виклав слові:
«Я ознаки зради бачу, несподівані й раптові,-
Прикро нам, що, взявши зброю, видно, прагнете ви крові».
Наказав я відповісти: «Знаю все про намір лютий,
Та який не був би певний задум твій - йому не бути!
За звичаєм войовницьким починай же цю війну ти,-
Я в руках меча тримаю, щоб мечем тебе здобути!»
Посланець поїхав. Більше посланців до нас не слали
І військам своїм до бою гасло димом подавали.
Вийшли з засідки їх лави, з двох боків нас обступали,
Але, дякуючи богу, не злякались ми навали.
Взяв я, хмурий, меч у джури, стиснув ратище рукою,
Рвався битися з ордою, рвався стати враз до бою,
І вперед крізь гони рушив я порвистою ходою,
Та хатави, ставши в лави, не втрачали супокою.
Підступив я. їхнє військо гомоніло: «Божевільний!»
Мавши силу нездоланну, я напав на шерег іцільний.
Спис пробив коня й зламався,- бий же, мече мій всесильний,
Я хвалю того, хто ревно клав тебе на брус точильний!
Я накинувся, мов яструб на куріпок зграю дику.
Клав я гори коней, люду, натворив головосіку,-
Той блохою водяною закрутивсь, той впав без крику.
Врятуватися не дав я з перших лав ні чоловіку!
Облягли мене юрбою. Встряг у бій я до загину,-
Вдарю раз - ніхто не встане, не спинити крові плину;
Розсічу кого - той пада, мов сакви, коню на спину;
Де з'явлюся - всі тікають, і мені немає впину.
Вже смеркало, як зо скелі закричала їх сторожа:
«Не баріться! Утікайте! Нас карає сила божа!
Пил страшний встає над степом, наче чорна огорожа,-
Мчить вояцтва десять тисяч, нас понищить рать ворожа!»
То мої війська з'явились, що були позаду нас:
Поспішали денно й нічно, прочитавши мій наказ.
їх долини не вміщали, перед ними день загас.
Підступали - грали сурми, гуркотів їх тулумбас.
Як побачили підмогу, стали бігти вороги,
Ми слідом за ними гнались крізь боїща, крізь луги.
Я з коня Рамаза скинув, запалавши від снаги.
Ми в полон всю рать забрали, не рубали до ноги.
Верхівці вперед летіли, і від них ніхто не втік,-
Переможених хапали, клали долі, мов калік.
За свої безсонні ночі мав одплату войовник.
Бранці, зранені і цілі,- здійняли і плач, і крик.
Злізли з коней ми на полі, спочиваючи побідно.
Я був зранений у руку,- хтось мечем улучив, видно.
Вояки мої круг мене позбиралися привітно,
Не могли і слів добрати, щоб мене вітати гідно.
І зазнав тоді від війська я великої пошани,
Бо мене благословляли всі бійці, всі людські стани.
Вчителі мої колишні, посивілі отамани,
Дивувалися, узрівши від меча мойого рани.
Вояків я слав по здобич,- заживали тут добра ми:
Поверталися багаті,- ворог никнув од нестями.
Хто моєї прагнув крові,- їхню кров я лив річками;
Брав міста, не воювавши; розчиняв без бою брами.
Я сказав Рамазу: «Знаю, що ладен ти знов на звади,-
Так виправдуйся ж, мій бранцю, щоб зазнать собі пощади:
Поруйнуй свої фортеці, передай свої осади,
Бо інакше не пробачу я тобі твоєї зради».
Відповів Рамаз: «Не маю я ні сили, ні підмоги.
Дай мені мого вельможу, щоб його без остороги
До своїх фортець послав я сповістити їх залоги,-
Все владарство, все, що маю, покладу тобі під ноги».
Я вельможу дав. Вояцтву ж наказав за ним рушати,