Пригода опівночі. Однієї дощової осені
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Абакум Захов #2
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Д. Кетков
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Пригода опівночі. Однієї дощової осені». Краткое содержание книги:
Події цієї гостросюжетної пригодницької книги розгортаються в прикордонних районах народної Болгарії, куди імперіалістичні розвідки засилають своїх агентів, намагаючись перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати економіку нової Болгарії.
Проте органи Державної безпеки вчасно знешкоджують підступні плани іноземних агентів.
Головний герой твору — вольовий, досвідчений, талановитий контррозвідник Абакум Захов. Мужньо і невтомно бореться він з прихованими ворогами, вміло викриваючи їх.
Книга пройнята ідеєю безмежної відданості батьківщині і народу.
У Радянському Союзі видається вперше.
Ось так, на мою думку, розвивались події протягом цих кількох днів.
Славі Ковачев витер спітнілий лоб, глибоко зітхнув і кинув погляд на полковника.
— Усе це дуже цікаво! — сказав Ванов і деякий час задумливо мовчав. — Але чому після того випадку з картою Петр Тошков не діяв одразу, негайно, як зробила б людина, що опинилась у його становищі, а відклав виконання свого плану на наступний ранок і до того ж на час після десятої години? — Полковник знову помовчав. — Адже на другий день до десятої години органи Державної безпеки» могли б схопити і Венцеслава Рашкова, і Ракіпа Колібарова. Диверсанти напевно передбачили б, що при такому швидкому і нестримному поширенні ящурної епідемії органи Державної безпеки діятимуть одразу, використовуючи кожен слід, який їм пощастить помітити. Чим пояснити повільність дій Петра Тошкова та й ваших дій, товаришу капітан?
Славі Ковачев здригнувся і почервонів.
— Дозвольте відповісти на ваші запитання по порядку. — Він втупив очі в килим. — Біля пам'ятника патріархові Євтімію я втратив з очей лікаря Тошкова. На стоянці таксі він сів у машину і помчав до Руського бульвару. Я негайно рушив за ним на іншій машині, проте на перехресті спалахнуло червоне світло світлофора, і ми змушені були зупинитись, щоб пропустити трамвай. Коли колія звільнилась, я наказав шоферові їхати швидше, але машина з лікарем уже зникла. Я вважав за краще повернутися на стоянку. Через п'ятнадцять хвилин прибула машина, в якій їхав лікар. Із слів шофера я зрозумів, що Тошков схитрував. Замість того, щоб поїхати в потрібному йому напрямі, він зійшов біля Центрального універмагу на бульварі Георгія Димитрова. По-моєму, лікар відчував небезпеку, але не мав можливості діяти негайно. Тошкову потрібен був час, щоб обдумати, як у такій обстановці усунути Венцеслава. Цілком можливо, лікар пішов порадитися з кимось із своїх людей. Щоб знайти ціанистий калій і встановити зв'язок з Ракіпом Колібаровим, теж потрібен час. Цим Тошков займався до десятої години ранку 27 серпня. Що ж до мене, — Славі Ковачев знизав плечима, — то я тільки сьогодні усвідомив деякі речі, тому і не просив дозволу на арешт Петра Тошкова. Проте я надіслав шифровану радіограму в Смолян, наказавши не зводити очей з Ракіпа Колібарова.
Полковник Ванов записав щось у блокноті, потім звернувся до Абакума:
— Ну, а у вас, товаришу Захов, є гіпотеза відносно цієї справи чи ви згодні з висновками товариша Ковачева?
Абакум підвівся, розпростав плечі і почав повільно ходити вперед і назад по кабінету.
— Учора, здається, я вам сказав, що знаю декого з працівників Центру. Мій приятель Анастасій Буков, дільничний ветеринарний лікар з Триграда, який зараз у відрядженні в Софії, познайомив мене із завідуючим відділом «Ліки та постачання», чудовою людиною, лікарем Петром Тошковим.
Полковник стрепенувся і підвів брови:
— Прикметник «чудовий» ви ставите в лапки. Так же?
— Зовсім ні! — Абакум нахмурився і трохи помовчав. — У мене немає ніяких підстав ставити це слово в лапки. Принаймні тепер. А мій скромний життєвий досвід підказує, що поруч з ім'ям цієї людини й надалі не буде потреби ставити лапки.
— У своєму викладі я спирався виключно на факти, — зауважив Славі Ковачев. — Вам довелося б спростувати їх пункт за пунктом, а це неможливо.
Абакум запалив цигарку, і на губах його промайнула звичайна поблажлива посмішка. Але цього разу в ній не було добродушності і незлобивості — від неї віяло холодом, а цей холод не віщував нічого доброго.
— Товаришу Ковачев, — почав він, ходячи по килиму, — насамперед дозволю собі, якщо товариш полковник не заперечуватиме, зробити вам кілька компліментів відносно вашого методу. Ви, очевидно, виявляєте блискучі здібності у збиранні і нагромадженні фактів. Я почув багато нових подробиць, яких досі не знав. Вітаю вас і висловлюю вам свою вдячність. Особливо цінними для мене були відомості про тих двох таємничих людей, які вчора вранці стежили за складом. А те, що ви помітили відсутність Петра Тошкова на роботі і встановили точний час його повернення в кабінет — надзвичайно важливо для дальшого ведення слідства. Як я вже сказав, у збиранні і нагромадженні фактів ви дуже старанні і виявляєте безперечний талант.
— О, — сказав Славі Ковачев, почервонівши до вух, — це дрібниці.