Божий світильник. Куля для боса
- Автор: Куин (Квин) Эллери, Стаут Рекс
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Божий світильник. Куля для боса». Краткое содержание книги:
Дівчина, накинувши на плечі стьобану ковдру, сиділа в ліжку. Очі її блищали в тремтливому світлі від сірника. Біля великого комода невиразно вимальовувалася постать Райнака. Він стояв, засунувши руку до висунутої шухляди. Одягнений, у мокрих черевиках, господар збентежено дивився примруженими очима на Еллері.
— Прошу залишатися на місці, містере Райнак,— спокійно наказав Еллері, коли сірник догорів.— Мій револьвер — загалом вогнепальна зброя, але ним можна скористатись і як тупим знаряддям.— Він підійшов до столу, на якому встиг помітити гасову лампу, новим сірником запалив гніт і знову відступив до дверей.
— Дякую вам! — прошепотіла Еліс.
— Що сталося, міс Мейх’ю?
— Я... не знаю. Я спала. Прокинулась, коли почула, як зарипіла підлога. А тоді з’явилися ви.— Еліс заплакала.— О Боже!..
— Ви закричали.
— Закричала? — Вона по-дитячому зітхнула.— Я... Дядечку Герберт, що все це означає? — раптом гнівно запитала вона,— Що ви робите в моїй кімнаті?
Силувано всміхаючись, товстун глипнув па неї, висмикнув із шухляди руку й незграбно випростався.
— Що я роблю, люба моя? — перепитав він, дивлячись на біло плече Еліс, що виглядало з-під стьобаної ковдри.— Я зайшов поцікавитись, як ви себе почуваєте. Сьогодні ви була така схвильована... Просто це вияв родинного почуття, дитино моя. Пробачте, якщо я налякав вас.
— Бачу, я вас недооцінив, докторе,— зітхнувши, промовив Еллері.— Дуже невдало з вашого боку. Просто грубо. Я, звичайно, мозку віднести це за рахунок вашого збентеженпя, що природно. Але навряд чи була рація шукати міс Мейх’ю в шухляді комода, хоч би який великий віп був. Цей чоловік вас чіпав? — різко запитав він дівчипу.
— Чіпав мене? — вона з огидою повела плечима.— Ні, Якби він доторкнувся до мене в темряві, я померла б.
— Який чарівний комплімент! — промовив Райнак з іронією в голосі.
— Отже, що ви тут шукали, містере Райнак? — запитав Еллері.
Господар повернувся правим боком до дверей і всміхнувся.
— На жаль, я трохи недочуваю на праве вухо. На добраніч, Еліс! Приємних снів! Ви дозволите мені вийти, рицарю?
Еллері мовчки дивився на усміхнене обличчя товсту-на, поки за тим зачинилися двері. Якийсь час у кімнаті-стояла тиша. Потім Еліс, притримуючи край ковдри, лягла.
— Містере Квін, благаю вас, заберіть мене звідси завтра! Я кажу серйозно. Я не можу вам пояснити, як... як мені страшно. Я весь час думаю, що... що... Ми всі збожеволіємо, якщо залишимося тут ще трохи. Ви мене заберете?
Еллері сів на край ліжка.
— Вам справді так страшно, міс. Мейх’ю? — запитав він лагідно,
— Дуже страшно,— пошепки відповіла дівчина.
— В такому разі завтра ми з Торном зробимо все, що зможемо,— Він потиснув їй руку крізь ковдру,— Я подивлюся, може, пощастить полагодити його автомобіль. Він казав, що там залишилося трохи пального. Проїдемо, скільки вистачить, а далі підемо пішки.
— А якщо пального зовсім мало?.. А втім, мені байдуже!— Вона подивилася на Еллері широко розплющеними очима. Гадаєте, він... нам дозволить?
— Він?
— Ну, хоч би хто це був...
— Не гасіть лампи. Коли я піду, поставте під дверну ручку стілець.— Еллері швидко обвів поглядом кімнату.— Між іншим, міс Мейх’ю, у нас немає нічого такого, що містер Райнак хотів би привласнити?
— Мене це теж дивує. Не уявляю, чого йому треба. Я така бідна, містере Квін, мов та Попелюшка. Крім того, що на мені, й речей, які я привезла, у мене нічого немає.
— Може, давні листи, юридичні папери, пам’ятні подарунки?..
— Лиш одна дуже давня мамина фотокартка.
— Гм... Містер Райнак не справляє враження сентиментального чоловіка. Ну гаразд, на добраніч. Не забудьте про стілець. Запевняю, вам нічого не загрожує.
Еллері трохи постояв у холодному темному коридорі, ‘ впевнився, що дівчина підставила під двері стільця, й пішов до себе.
В кімнаті на нього чекав Торн. У пом’ятому халаті, з розкуйовдженим волоссям, він був схожий на привида.
— О, а це що?! Мара! Вам теж не спиться?
— Спати? — здригнувся Торн.— Як може чесна людина спати в цьому забутому Богом місці? Я бачу, ви чогось дуже веселий.
— Не веселий. Живий.— Еллері сів і закурив сигарету.— Кілька хвилин тому чув, як ви крутилися в ліжку. Що вас погнало сюди в такий холод?