Божий світильник. Куля для боса
- Автор: Куин (Квин) Эллери, Стаут Рекс
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Божий світильник. Куля для боса». Краткое содержание книги:
— Близько року, Ви, звичайно, не станете вірити маячні старого шизофреніка перед смертю? В тому, що ми сюди переїхали, немає ніякої таємниці. Я побачився з Сільвестром понад рік тому, після довгої розлуки. Він, як і доти, жив у старому родовому будинку, а цей так само стояв порожній, забитий дошками. Між іншим, Білий дім, у якому ми оце сидимо, побудував мій вітчим, Сільвестрів батько, і подарував його на весілля Сільвест-рові, коли той одружувався з матір’ю Еліс. Поки вітчим був живий, Сільвестр жив тут, а потім знов оселився в Чорному домі. Коли я зустрівся з Сільвестром, він уже геть опустився, жив самітником, і йому конче потрібен був медичний догляд.
— Самітником, у цій глушині? — недовірливо перепитав Еллері.
— Саме так. Щоб дістати в Сільвестра дозвіл на переїзд до його будинку, мені залишалося, по суті, тільки одне: спокусити його безплатним медичним доглядом. Вибачте, Еліс, але ваш батько був зовсім неврівноваже-
ний... І ось Міллі, я і Сара, яка живе з нами після загибелі Олівії, переїхали сюди.
— Дуже люб’язно з вашого боку, — зауважив Еллері. Вам, гадаю, довелося відмовитись від медичної практики?
— Від надто великої практики мені відмовлятися не довелося, містере Квін, — криво посміхнувся Райнак.
— Виходить, це були щирі братні почуття?
— Ну, про нагоду успадкувати від Сільвестра якусь маєтність я думав також, не заперечую. Це ж природно. Адже про Еліс ми тоді нічого не знали. Але, як виявилось... — Він стенув широкими плечима. — Я, знаєте, філософ.
— Як не заперечуєте й того, — втрутився Торн, — що коли я приїхав, а Мейх’ю вже був у стані тієї фатальної коми, ви слідкували за мною, мов... зграя шпигів. Я стояв у вас на дорозі.
— Містере Торн... — збліднувши, прошепотіла Еліс.
— Пробачте, міс Еліс, але ви, гадаю, теж повинні знати правду! Вам не пощастило обдурити мене, Райнаку. Ви намагалися знайти золото, хоч би кому воно належало. Я зачинився в будинку, щоб не дати вам змоги прибрати його до рук.
Райнак стис губи й знову стенув плечима.
— Ви хочете знати правду? — різко запитав Торн. — Тоді слухайте! Я шість днів не виходив з будинку — від того дня, коли поховали Сільвестра Мейх’ю, і до того дня, коли приїхала міс Еліс Мейх’ю. Весь цей час я шукав золото. Я перевернув там усе догори ногами і не знайшов навіть сліду золота, а тому категорично заявляю: його в будинку немає. — Він пильно подивився на товстуна. — Золото вкрадене ще до того, як Мейх’ю помер.
— Ну, це вже взагалі нісенітниця,— заперечив Еллері. — Нащо ж тоді було чаклувати, щоб будинок зник?
— Не знаю,— відрубав адвокат. — Певен лише, що тут скоєно якусь підлоту, а за фальшивою усмішкою цієї... підступної істоти ховаються... страшні речі. Даруйте, міс Мейх’ю, що я змушений так говорити про вашу родину, але мій обов’язок застерегти вас: ви потрапили до хижаків. До вовків!
— Боюся, любий Торне, я не прийшов би до вас по рекомендацію,— кисло промовив Райнак.
— Краще б я померла! — прошепотіла Еліс.
Не в змозі стримати себе, адвокат закричав:
— А цей Кейт, хто він? Що він тут робить? Він схожий на бандита! Я підозрюю, Квіне, що...
— Ви, мабуть, усіх підозрюєте, — всміхнувся Еллері.
— Містер Кейт? — прошепотіла Еліс. — О, я певна, ні! Я... я не думаю, що він здатний на щось лихе, містере Торн. У нього, мабуть, було важке життя, і він зазнав багато страждань...
Торн відвернувся й простяг до вогню руки.
— Давайте поговоримо про те, що нам ближче, — приязно запропонував Еллері. — Здається, ми розмовляли про зниклий будинок. Якийсь план так званого Чорного дому зберігся?
— Бачить Бог, ні,— відповів Райнак.
— Хто жив у будинку після смерті вашого вітчима, крім Сільвестра Мейх’ю та його дружини?
— Дружин, — поправив Квіна господар, наливаючи собі джину, — Сільвестр був одружений двічі. Ви, мабуть, про це знали, люба моя?
Еліс, сидячи біля вікна, здригнулася.
— Я не люблю копатися в нещасливому минулому, та оскільки ми сповідаємось... Сільвестр ставився до матері Еліс погано.
— Я... здогадувалася,— прошепотіла дівчина.
— Вона була жінка норовиста й часто бунтувала. Та коли прийняла остаточне рішення й повернулася до Англії, це не мипулося для неї безслідно, і вона невдовзі померла. Про її смерть писали нью-йоркські газети.