Божий світильник. Куля для боса
- Автор: Куин (Квин) Эллери, Стаут Рекс
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Божий світильник. Куля для боса». Краткое содержание книги:
Здавалося, минула ціла вічність, перше ніж вони вибралися иа шосе. Тут уже пройшов снігоочисник, вони помчали швидше й незабаром уже в’їжджали до сусіднього селища. Еліс, побачивши електричні вогні, асфальтовані вулиці й масиви великих будинків, скрикнула від радості. Еллері зупинився біля бензоколонки й долив у бак пального.
— Вже недалеко, міс Мейх’ю. Скоро приїдемо. Незабаром міст Трайборо... — заспокоїв дівчину Торн.
— О, як це чудово — жити!
— Ви, звісно, зупинитесь у мене. Моя дружина буде дуже рада. А потім...
— Ви такі добрі, містере Торн! Не знаю, як вам і дякувати...— Дівчина здивовано замовкла. — Що сталося, містере Квін?
Еллері поводився досить дивно. Зупинившись на перехресті, він про щось тихо запитав у полісмена. Полісмен уважно на нього подивився, відповів і показав напрямок рукою. Еллері повернув машину й повільно рушив у той бік, куди показав полісмен.
— Що сталося? — знову запитала, нахилившрсь уперед, Еліс.
Торн докірливо зауважив:
— Збитися з дороги ви не могли. Покажчик чітко...
— Не в тім річ, — пояснив Еллері. — Розумієте, мені дещо спало на думку.
Адвокат і дівчина здивовано перезирнулись. Еллері зупинив машину біля великого кам’яного будинку з зе-лепими ліхтарями біля під’їзду, зайшов усередину й за чверть години, насвистуючи, вийшов.
— Що все-таки сталося? — невдоволено запитав Торн, дивлячись на зелені ліхтарі.
— Те, що має бути доведене до кінця.
Еллері рушив назад, доїхав до перехрестя й повернув ліворуч.
— Ви не туди їдете! — захвилювалася Еліс. — Ми щойно звідти приїхали. Не може бути, щоб я помилилась.
— Ви не помиляєтесь, міс Мейх’ю. Так воно й є...
Дівчина відкинулась назад і зблідла. Здавалося, сама
думка про те, що вони повертаються туди, вселяла в неї жах.
— Річ у тому, що ми справді їдемо назад,— доказав Еллері.
— Назад?! — спалахнув Торн, ви.простуючись.
— Ох, невже ж не можна забути иро тих страшних людей? — простогнала Еліс.
— Я маю погану славу впертої людини,— всміхнувся Еллері.— Крім того, ми дістали підкріплення. Огляньтеся назад, і ви побачите, що за нами їде поліційна машина. А в ній — шеф місцевої поліції і кілька надійних хлопців.
— Але чому, містере Квін? — стривожено вигукнула Еліс.
Торн мовчки дивився Еллері в потилицю.
— Тому,— відказав Еллері,— що я маю почуття про-фесійпої гідності. Тому, що надзвичайно здібний чарівник зробив зі мною фокус і насміявся з мене.
— Фокус? — вражено перепитала Еліс.
— А тепер я сам стану чарівником, — лагідно всміхаючись, провадив Еллері.— Ви самі бачили: будинок зник. А я зроблю так, щоб він з’явився знов.
Торн і Еліс були такі приголомшені, що не могли вимовити й слова.
— А крім того, — твердо вів далі Еллері, — навіть коли й знехтувати таку дрібницю, як дематеріалізований будинок, то ні в якому разі не можна залишити поза увагою... вбивство.
Розділ четвертий
Серед лісу знову стояв Чорний дім. І це не був привид. І не складалося враження, що цей міцний, потемнілий від часу будинок розпростував крила й злітав у кос-мічний простір. Він нерухомо стояв на своєму місці.
Вони побачили Чорний дім, як тільки звернули із засніженої дороги на проїзд. Темна маса будинку в ясному місячному сяйві була доказом того, що в світі реальних речей ніяких змін не сталося.
У Торна й дівчини відібрало мову. Вони були, здавалося, більше вражені тепер, коли Чорний дім з’явився знову, ніж тоді, коли він зник.
Еллері зупинив машину, вискочив на проїзд і, давши знак тим, хто їх супроводжував, поспішив до Білого дому. Його вікна були освітлені зсередини гасовою лампою та полум’ям у каміні. Намагаючись не відставати від Еллері, до будинку побігли детективи з поліційної машини; вслід ними рушили приголомшені Торн і Еліс.
Еллері рвучко відчинив двері. З того, як він стискував у руці револьвер, було видно, що в барабані знову є патрони.
— Ще раз вітаю вас! — голосно сказав Еллері й рішуче ступив до вітальні.— Я не примара. Я — син інспектора Квіна, власного персоною. Для вас, певно, Немезіда. Доброго вам вечора! Не бачу привітної усмішки, містере Райнак!
Товстун завмер, не донісши до рота склянку з віскі. Рум’янець помалу сходив з його обвислих щік, і вони на очах сіріли. В кутку скімлила місіс Райнак, тупо дивилася місіс Фелл. Лише Нік Кейт не виявляв великого подиву. Він стояв біля вікна, закутавшись по вуха шарфом. На ного обличчі було розчарування, захоплення і, хоч як це дивно, полегкість водночас.