Смак свіжої малини
- Автор: Сова Ізабелла
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3005-7
- Переводчик: Лариса Андрієвська
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Смак свіжої малини». Краткое содержание книги:
Що призводить до того, що такий собі ніякий молодик раптом стає твоєю половинкою? Можливо, замість того, щоб шукати ідеалу, мало б звернутися до лікаря-окуліста? Пластична операція, на яку насмілюється двадцятишестирічна Малина, не позбавляє її страждань. Не допомагають ані подруги, ані ворожка, ані лікарі. І вже зневірившись у щасті, Малина вирішує зробити кар'єру — та негадано зустрічає велике кохання…
— Що, мовляв, повернуть його, коли ми сплатимо штраф. А в батька залишилося двадцять корон.
— І що?
— Ми купили в Пріорі чорний фломастер і намалювали номер на листі фанери. Доїхали до кордону. Вже майже його перетнули, а тут один, найпильніший, світить ліхтариком і питає, що воно таке. І завернув нас. То ми поїхали до Яблонки, зрештою нам пощастило в Хижному. Ну і ми тут.
— Але нехай ми й наїлися страху, це наше, — обізвалася мама, вже з кухні.
— Який там страх, — форкнув тато. — Страх я пережив, коли мене вперше вислали до Кореї. Але що ж поробиш, ніхто й не обіцяв, що життя шпигуна буде вистелене трояндами.
26.04. У Велику Суботу батько випарувався. Пішов святити крашанки й не повернувся.
— Я знав, що так буде, — буркнув Ірек — пошепки, щоб не дратувати маму.
— Може, з ним щось трапилось? Потрапив в аварію чи втратив пам'ять, як у серіалі?
— Я швидше повірю, що він знову змагається з тією бельгійською мафією. Бідолашна мама, цікаво, як вона це переживе? Може, ми вкинули б їй до супу трохи твого антидепресанту?
— Почекаємо розвитку подій.
Його не було цілу суботу. У Великдень ми сіли за снідання в понурому настрої. Мама ні з ким не розмовляла. Втупившись у тарілку, безглуздо стукала обручкою по склянці.
— Може, з'їси журеку? — запропонувала бабуся. Тиша, яку переривало тільки сьорбання Ірека.
— А салат із пор? — не здавалася бабуся.
— З порею, — виправила мама. І далі тиша.
— Ну хоч шматочок свяченого. Це мусить тобі допомогти.
— У чому це мусить мені допомогти? Адже все в порядку.
— Не можна так переживати, Геню. Не варто.
— Не називай мене Геня! — верескнула мама. — Я Гелена. Ге-ле-на! А не якась там Геня!
— Ну гаразд, гаразд.
— Не гаразд. Погано! Я сорок років благаю тебе називати мене Гелена — і що? Є якась реакція? Жодної! Ти завжди ігнорувала мої прохання. І бачиш, які наслідки? Мене ігнорує кожен чоловік, з яким я живу! А все це через тебе!
— Через мене? Ген… Геленко! — підвелася бабуся.
— Так, бо це ти привчила мене до ігнорування. Замість того щоб піти, я дозволяю їм сідати собі на голову. І тому ніхто мене не шанує! Навіть той пройда, мій чоловік! Хоч я й виховала йому двох дітей!
— Хто тут говорить про дітей? — почули ми з коридора. А там стояв тато, живий і здоровий, із кошиком у руці.
— Едек! — вигукнула мама. — Де ти подівся? Ми телефонували до поліції й до лікарні!
— Навіщо? Я тільки вийшов посвятити яйця.
— І мав за годину повернутись, — обізвалась я, накладаючи собі шинку, бурячки та гору маринованих грибочків. Мене, напевно, пообкидає.
— Знаю. Я трохи запізнився.
— Трохи? Двадцять три години і десять хвилин — це для тебе трохи?
— Як це двадцять три? — здивувався тато. — Котра година?
— Нині Пасха. Ти що, чогось наковтався? Чому я завжди маю трапити на наркомана?
— Нічого не розумію. Дорогою з костелу я завернув до парку, щоб трохи подихати киснем. Посидів з годинку і прийшов.
— У тебе є свідки? — крикнула мама.
— А що тут треба свідчити? Те, що я сидів у парку? Ти збожеволіла?
— Це ти збожеволів, якщо гадаєш, що я тобі повірю! Він пішов подихати повітрям! Певно, зустрів якусь лярву!
— Геню, тобто Геленко, я хочу нагадати тобі, що нині Пасха.
— Ви не жартуєте, — врешті дійшло до батька. — Слухайте, це якась дивна справа. В мене кудись поділися двадцять… скільки там було?
— Двадцять три, — допоміг йому Ірек.
— Дякую. Двадцять три години життя. Цікаво, куди?
— Я теж хотіла б довідатись. І краще, щоб ти згадав, або шукай собі інше житло.
— Далі сніданок тривав без сварок. Мама запекло мовчала, батько намагався її задобрити. А ми вдавали, що все в порядку, — закінчила я звіт. — Ви випишете мені новий рецепт, бо на свята я брала подвійну дозу?
— Я брав би потрійну, — втішив мене Губка, — вже виписую. Але розумієш, це не залагодить проблеми.
— Розумію, — буркнула я.
— У мене є ідея. — Губка куйовдив бороду. — Ти не намовила б свою маму прийти до мене?
— Ви жартуєте! Вона навіть не знає, що я беру якісь ліки. Вона померла б від сорому. Ви ж знаєте, хто в нас ходить до психіатрів? Алкоголіки, щоб зав'язати й підшитися.
— Чар провінції, — підсумував Губка. — Що ж, наразі я випишу тобі рецепт. А за тиждень поміркуємо, як знадити сюди твою маму. От, візьми і бувай, па-па.
28.04. Я саме дописала роботу! О п'ятій ранку. До шостої охолоджувала двигуни і тепер не ладна заснути. Може, зробити собі антистресову ванну, а потім педикюр?