Смак свіжої малини
- Автор: Сова Ізабелла
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3005-7
- Переводчик: Лариса Андрієвська
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Смак свіжої малини». Краткое содержание книги:
Що призводить до того, що такий собі ніякий молодик раптом стає твоєю половинкою? Можливо, замість того, щоб шукати ідеалу, мало б звернутися до лікаря-окуліста? Пластична операція, на яку насмілюється двадцятишестирічна Малина, не позбавляє її страждань. Не допомагають ані подруги, ані ворожка, ані лікарі. І вже зневірившись у щасті, Малина вирішує зробити кар'єру — та негадано зустрічає велике кохання…
— Фе!
— Але й спиртяга!
— А мені ще крапельку, — простягла я своє горнятко.
— Таки засмакувало? — посміхнувся Пйотр.
— То що, повторимо? — підохотив Діді. — Шкода тримати, бо випаровується.
— Може, ти дозволиш себе намовити на один ковток? — звернувся Лешек до Пйотра.
— А я знаю? В мене у четвер багато роботи. Сортування паприкашу. Це відповідальна праця… Добре. Один.
— Оце по-моєму! Мужнє чоловіче рішення.
— Увага! До старту готові? Гоп!!!
— У-ух!
— Але й сивуха!
— Міцний!
— Фе! Як я могла це випити, — здригнулась я.
— Треба прополоскати рота якимось пивом, еге ж? — запропонувала Анка. — І беремося до духів.
— Власне. А що там із тими духами? — втрутився Лешек. — Я хотів би знати, хто мене кохає.
— Ти не мусиш питати це в духів, — шепнув Діді.
— Я теж хотів би знати, хто мене кохає, — обізвався Пйотр.
— То зазирни у дзеркало, — порадила йому Анка.
— Бебі, я тебе не впізнаю.
— Я ненавиджу, коли ти називаєш мене бебі!
— Бебі!!! — Пйотр вибалушив очі.
— Білий ведмедик збирає перші жнива, — пояснив Лешек. — Я забув додати, що цей «дрінк» діє, як сироватка правди.
— О, дідько, — вирвалось у Віктора.
— Можеш пояснити, що ти мав на увазі? Вікторе! — грізно сказала Йолька.
— Як я це ненавиджу: бебі та бебі, — тягнула далі Анка. — Я не персонаж із комп'ютерної гри.
— Лешеку, як по правді, то я зустрічався тільки з Томеком, — почав звірятися Діді.
— А всі ті балачки про табуни хлопців?
— Я дуже хотів тобі сподобатися. Привернути до себе увагу. Бо я на тобі запав.
— А я запала на Рафалі, — розревілась я. — Але він на мене чхав.
— Чхав, — визнав Віктор, — нічого не вдієш.
— А я ні на кого не запала, — озвалася з-під ковдри Евка. — Я хотіла б урешті закохатися.
— Може, в мене? — запитав Віктор.
— Дуже дурний жарт. Ми збираємось одружитися, — нагадала йому Йолька.
— Я не жартував, — сказав Віктор. На щастя, тихо.
— А я мрію про когось сильного й владного, — сказав Лешек.
— А я часом послала б усіх під сто чортів, — буркнула Анка.
— Я також, — докинула Йолька. — О, о!
— То й пошлімо! Позбудьмося дурних упереджень і страхів. Почнемо зрештою жити й кохати насправжки! — гукнув Пйотр.
— То до діла! — підхопив Лешек.
А потім несподівано стало темно.
Я прокинулася з широчезним обручем на голові й великою каменюкою в ділянці печінки.
— Є там хтось? — вичавила я.
— Евка тут, — відповів мені слабий шепіт.
— Де?
— Біля дивана. Ти не знаєш, котра година?
— Зараз гляну.
— Тільки шоста, — відгукнувся хтось із-під столу. Здається, Йолька.
— Хіба не дивно? — прокоментував інший голос, що долітав із-за фортепіано. — Минуло лише вісім годин.
— Але мене щось і притиснуло, — простогнала Евка. — Нога Віктора.
— А решта? — злякалась Йолька.
— Решта поряд. Теж мені знайшов, де завалитися. Наче не вистачало диванів.
— Напевно, там було найвигідніше, — вирішила Анка. — Цікаво, де Пйотр?
— Боже, як у мене пульсує в чайнику, — зойкнув Діді.
— Шукаєш Пйотра? — обізвалась Йолька. — Він тут. Тільки не знаю, чи тебе потішить це відкриття.
— Що сталось? — Анка зірвалася на рівні. Я також. Сила цікавості.
Ми наблизилися до столу. Тут-таки на подушках валялися Пйотр і Лешек. Обидва без сорочок, обнявшись. Лешек стискав у долоні круглу стільничку, а на білих грудях Пйотра відтиснулося яскраво-червоне нерівне коло з системою координат.
— Цікаво, чи вони когось викликали? — замислилась Евка.
— Уб'ю гада. Він відбив у мене хлопця, — зашипіла Анка.
— А мені зіпсував найкращу помаду.
— Що трапилось? — очуняв Пйотр. — Де моя сорочка?
Він став розглядатися непритомним поглядом. Зиркнув униз, на свій торс, і миттю зірвався на рівні. Ще швидше, ніж ми з Анкою.
— Бебі, все не так, як ти гадаєш, — пробелькотів він. — Це якийсь огидний жарт.
— Сподіваюся, воно було того варте, — гарикнула Анка.
— Облиш, бо я зблюю.
— Що тут відбувається? — опритомнів Лешек. — Нехай хтось стишить барабани.
— Та немає тут жодних барабанів, — заперечила Евка.
— Звичайний обмін фразами між закоханими, — додала я. — Анка лютиться, бо ти відбив у неї хлопця.
— Тільки не «відбив», — знетямився Пйотр.
— Ага, розумію, ініціатором був ти! А може, дійшло до ґвалту?
— Стривайте, хто тут кого зґвалтував? — зацікавився Віктор.
— Жодного ґвалтування не було, але зараз буде криваве вбивство, — гукнув Пйотр, — якщо ви не заберете від мене цю п'явку!