Смак свіжої малини
- Автор: Сова Ізабелла
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3005-7
- Переводчик: Лариса Андрієвська
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Смак свіжої малини». Краткое содержание книги:
Що призводить до того, що такий собі ніякий молодик раптом стає твоєю половинкою? Можливо, замість того, щоб шукати ідеалу, мало б звернутися до лікаря-окуліста? Пластична операція, на яку насмілюється двадцятишестирічна Малина, не позбавляє її страждань. Не допомагають ані подруги, ані ворожка, ані лікарі. І вже зневірившись у щасті, Малина вирішує зробити кар'єру — та негадано зустрічає велике кохання…
— Розкажи все ще раз.
— Але ж ти й замучила, Малино, — зітхнула Йолька. — Ну гаразд. Я йшла Віслянською в напрямку Плянтів.
— Зупинилася, щоб розкрити парасолю.
— Так, і раптом хтось сказав мені «привіт».
— Рафал.
— Він мав брунатну шкуратянку й коротко підстрижене волосся.
— Раніше ти казала, що дуже коротко.
— Він мав дуже коротко підстрижене волосся, — змученим голосом сказала Йолька. — Й нові окуляри.
— Що далі?
— Запитав, як у мене справи. Я йому сказала.
— Це можеш пропустити.
— Дякую. Потім запитав про тебе.
— Справді? — Я ніяк не могла повірити.
— Так. Запитав: «Що у Малини? Вона поїхала?»
— Я колись кинула йому таке гасло, — пригадала я. — І що далі?
— Нічого. Передав тобі вітання і сказав, що небавом зателефонує.
— Це коли? Як ти гадаєш?
— Не знаю, — стенула вона плечима. — Може, завтра, може, за тиждень.
5.04. Наразі він не зателефонував.
— Може, він просто так сказав, — розмірковувала Евка. — На відчіпного.
— Таж ніхто до нього й не чіплявся. Напевно, зголоситься, а як ні, то зателефоную я.
— Це був би найбільший ідіотизм з твого боку. Пригадай, як він з тобою порвав. Через тиждень після заручин. Якщо ти зателефонуєш, я більше до тебе не прийду.
— Ну гаразд, нехай уже буде, шантажистко нещасна. Почекаю. Бо ж він мусить зателефонувати.
9.04. Недільна нудота. Рафал і надалі не подає проявів життя. Йолька бачила його з дебелою.
— Її батько має адвокатську контору. Я знаю це від Віктора. Тільки не переймайся, Малино.
— Чим? Тим, що мій наречений ходить з багатою дівкою, а я ледь дотягаю до першого числа?
— Ти мусиш знайти роботу. — Йолька була дуже вигадлива.
— Знаю, бо інакше на мене чекає голодна смерть. Ще трохи, і залишаться тільки компоти з грушок.
— Старий нічого не підкинув тобі з тих двадцяти мільйонів золотом? — озвалась Евка.
— Вони ще пливуть.
11.04. Я закінчувала переписувати бібліографію до своєї праці, коли заявилася Евка.
— Знаєш, що трапилось? Але й день! Маєш якесь пиво?
— Кажи!
— І чого ти не віриш у карти? Пам'ятаєш, що мені випало? Проблеми з брюнетом, казенний дім або університет. Через жарт.
— Ну-ну, і що? — хвилювалась я. Евка вчиться в Агротехнічній академії сьомий рік, може, вони вирішили, що вже досить? — Ти вилетіла?
— Наразі ні. Давай те пиво, бо я мушу заспокоїтись.
— Я теж собі візьму, ти страшенно мене рознервувала. Розповідай.
— Пам'ятаєш, як ми в листопаді гуділи в «Сінґері»?
— Щиро кажучи, не дуже, — покрутила я головою.
— Ну, зосередься, така бабська вечірка на Андрія. Ти вже визначила термін заручин, і ми пішли це підлити.
— Зажди, тихо. Я пам'ятаю якісь уривки, — примружила я очі. — Середина листопада. Ти нарешті склала той іспит з йогуртів.
— Ну нарешті, — зраділа Евка. — Насправді це були плісняві сири, але молочні продукти теж. Із «Сінґера» ми пішли на Ринок, і біля Суконниць нас оминув Рисьо із серіалу «Клан». А ти ж знаєш, як я його люблю.
— Знаю. Тепер пригадую.
— Ну і ми його зачепили.
— Ти хотіла взяти автограф.
— Так, але мала з собою тільки заліковку та проїзний. То він розписався мені на заліковці.
— Бляха! Я пам'ятаю. Який жах! Він розписався там, де ставлять відмітку про залік.
— Предмет «Продукти дистиляції та їх похідні», прізвище, оцінка: «Міцно цілую». Єдина «шістка» в «заліковці». Ну і класно. А тут мене сьогодні перепиняє секретарка: «Пані Ево, прошу негайно зайти до ректора». Я ні сном ні духом, бо геть забула про той автограф. Заходжу до кабінету, а там Голяк, той, що читає дистиляцію, поряд ректор. Обоє серйозні, брови насуплені. Почав Голяк: «Хто поставив вам залік? Адже ви ще не написали курсову роботу». Я намагалася виправдовуватися, але Голяк упав у нерви. «Це злочин! Ви хоч уявляєте, чим загрожує підробка підписів?»
— Боже, я, мабуть, відкоркую ще одне пиво. І що ти зробила?
— Подумала, що це гаплик. Але не буду трясти перед ними гузном. Трохи гідності. Тож дивлюся просто Голякові у вічі й заявляю: «Якщо це злочин, то мене, певно, розстріляють?» А ректор усміхнувся й каже: «Пане доктор, я хотів би порозмовляти зі студенткою віч-на-віч. Ви залишите нас на хвилинку?» Голяк вийшов, спопеляючи мене поглядом. А ректор питає: «Пані Ево, що це за вибрики з тим підписом?» Я відчула тінь симпатії, тож пояснюю: «Я побилася з подругами об заклад, що коли ми впродовж години зустрінемо якогось актора, то я підійду до нього й попрошу поставити мені залік. Не моя провина, що пан Пйотр зарахував мені саме цей предмет. Що вдієш, за відвагу треба платити», — завершила я.