МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН». Краткое содержание книги:
Людмила, звичайно, ніколи не вела з Оксаною розмов на подібні теми, та сподівалася - донька її прекрасно розуміє. Вона хотіла ще щось сказати, але за спиною рипнули двері, вона озирнулася - кого це чорти принесли? - і все повилітало з голови. В дверях палати стояв, накинувши на плечі білий халат, Олег Рибалка.
-Добрий вечір.
-Добрий.
Менше всього Людмила сподівалася зустрітися в лікарні з начальником служби охорони ринку "Універсум". На якого міліція намагалася її нацькувати. Під машину якого кинулася сторчголов її донька.
-Ось прийшов. Провідати, - Рибалка розвів руками. В правій тримав пакет, судячи з усього - пристойно натоптаний. - Я так розумію, це Оксана.
-Оксана, - Людмила не знала, як треба себе поводити в даній ситуації. Коли вона розшукувала його сама, то приблизно уявляла мету. Тепер Олег приїхав сам. Для чого - вона поняття не мала. Без певної мети... Доволі сумнівно, враховуючи дамоклів меч, занесений над ним, у тому числі - в зв`язку з цією пригодою.
-Розумію, не чекали. Сам від себе не чекав, - Рибалка говорив, ніби виправдовувався за розбите футбольним м`ячем скло в сусідки з першого поверху. - Не знаю, які гостинці привозять таким хворим. Може, ліки спеціальні чи конкретні вітаміни, кажіть, тут нема чого соромитися. А це так, традиційні соки-фрукти. Корисно всім, навіть сифілітикам.
Олег відразу зрозумів, наскільки невдалим вийшов жарт. Людмила спалахнула, вже хотіла відповісти щось різке, навіть випхати наглуватого хама геть з дитячої палати, але Оксана несподівано для всіх зареготала. Не так, як хворі - щиро і дзвінко, розрядивши атмосферу.
-Я тут ляпнув...
-Нічого, буває. Давайте ваші соки-фрукти, - змилостивилася Людмила, поклала пакет на тумбочку біля ліжка.
Оксана перестала сміятися, зацікавлено подивилася на незнайомця.
-Це - Олег... Пробачте, не знаю, як по-батькові...
-Просто Олег. Ні в якому разі не "дядя".
-Мій знайомий, - Людмила обмежилася таким поясненням, чомусь не хотілося розповідати доньці історію їхнього знайомства.
-Мама сказала, ти в лікарні. Вирішив зайти. Просто так, запитати про здоров`я.
-Дякую, - тепер Оксана була підкреслено ввічливою. - Ма, всі твої знайомі будуть навідувати хвору дитину? Було б здорово, тут дівчаткам нещасним фруктів та соків ніхто не приносить. А здоров`я моє, дядя Олег, поки що не дуже добре. Лікарі, правда, кажуть - житиму довго.
-От і здорово. Гаразд, не хочу заважати. Людмило, я на машині, можу закинути вас додому. Чи ви ще побудете?
-Чудова ідея, - Людмила справді втомилася, перспектива штовхатися в маршрутках не приваблювала, мороз на вулиці під вечір ще підсилився, і взагалі - машиною, додому, дуже зручно. Навіть якщо вона й не збиралася йти просто тепер, перспектива дістатися додому з комфортом привабить кожного. - Вас таки сьогодні Бог послав, Олег. Все, доця, давай цьом, не скучай.
Вона чмокнула доньку в щоку. Повз її увагу не пройшло, що Оксана зацікавилася дещо загадковою персоною незнайомого відвідувача.
-Видужуй, Оксано, - Рибалка помахав їй рукою.
Вони заговорили, коли машина рушила.
-Мені не треба було приходити?
-Не знаю, - Людмила знизала плечима. - У вас курять в салоні?
-Запросто, - Олег витяг з бардачка запальничку, рука намацала флягу. - Навіть п`ють. Можу запропонувати коньяку. Хороший.
-Дякую, щось не тягне. Мені правда цікаво, чому ви вирішили провідати Оксану. Вона в мене така дівчинка, проста. Візьме й запитає: "Хто цей твій знайомий, мамо? Де він узявся, з якого берегу приплив?"
-Прямо так і запитає?
-А чого ж... Має право. Незнайомий Дід Мороз носить подарунки. Вас би теж це все зацікавило.
-Само собою.
-Ага, і що я мушу їй сказати? Це той самий дядя, якого ти своєю дурістю мало не підвела під монастир?
-Хоча б і так, - Олег теж закурив. - Признайтеся чесно: думали - злякався, наклав повні штани, вирішив підстрахуватися. А раптом ви правда передумаєте і побіжите заяву писати? От і дружуся з вашою родиною. Ну, кажіть, так?
-Відчувається міліцейська закалка. Ви рано пішли з органів, скажу я вам.
-Отже, таки дійсно вгадав?
-Це має якесь значення? Добре, саме так я і подумала.
-А я от сам не знаю, для чого приїхав. Взагалі, дивно все це починається: ніхто нічого толком не знає. Донька кидається під машину, нікого не