Агент №13
- Автор: Беркеши Андраш
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Георгій Андор
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Агент №13». Краткое содержание книги:
Угорські офіцери внутрішньої служби Шалго, Кара та інші з допомогою і при підтримці місцевого населення розкривають злочинні наміри західної агентури, запобігають ідеологічним диверсіям, спрямованим проти соціалістичного ладу Угорської Народної Республіки.
— Мабуть, убивця схопив його за шию ззаду, — продовжував Казимир. — Меннел не зміг захиститися. Той задушив його, стяг у воду, а сам по дну виплив на берег. В очереті можна зникнути безслідно.
— Цікава версія. Але полковникові ти про неї не говори.
— Чому?
— Тому, що й ти маєш таке знаряддя.
— Ет, відчепіться від мене, дядьку, — спалахнув Казимир, підвівся і вийшов з кімнати.
Із саду долинув голос Лізи. Шалго підійшов ближче до відчиненого вікна.
— Якась симпатична дама шукає Меннела, — стиха повідомила Ліза, кивнувши головою в той бік.
— Ти сказала їй, що його вже немає в живих?
— За кого ти мене маєш, любий? — образилась жінка, але повела далі: — Вона приїхала з якимось мужчиною на машині. Автомобіль залишила перед кафе-кондитерською. Сама вийшла, а чоловік залишився.
— Хай увійде, — сказав Шалго. — А ти запиши номер машини. І не сердься. Я ж не хотів тебе образити.
Ліза вийшла. Шалго поправив комір сорочки, пригладив волосся.
— Заходьте, заходьте, — почувся голос Лізи. — Собака не кусається.
— У вас є собака, тітко?
— Ні, немає. Тому й кажу, що не кусається.
Шалго всміхнувся. «Вже не сердиться», — подумав задоволено. Зупинившись на порозі, він стежив з тераси за вродливою стрункою дівчиною з рудим волоссям.
— Пан Шалго, — відрекомендувала Ліза свого чоловіка дівчині. — Менеджер[5] Віктора Меннела.
— Добридень! — вклонилася дівчина і піднялась на терасу.
— Цілую ручки, панночко. — Старий легким елегантним рухом показав у бік крісла, що стояло у тіні під великим кольоровим зонтом. Потім, паче якийсь англійський лорд, звернувся до Лізи: — Спасибі, Лізо, можете бути вільні. — Дівчина сіла в крісло, коротенька спідниця задерлася, відкривши її засмаглі пружні стегна. Вона почекала, поки Шалго вмоститься, і заговорила:
— Мене звуть Беатою Кюрті. Я б хотіла бачити пана Віктора Меннела.
— А в якій справі, коли дозволите?
Дівчина вийняла з сумочки сигарету і запалила. Закинувши ногу за ногу, сперлась на спішку крісла і зробила спробу поправити коротку спідницю, та марно. Від цього вона не подовшала. Проте це її анітрохи не бентежило.
— Я двоюрідна сестра Віктора, — заявила вона.
Шалго від несподіванки захлинувся димом і закашлявся. Обличчя почервоніло, все тіло вкрилося потом. На цей раз він навіть зрадів кашлю, який дав йому змогу приховати своє збентеження і зібратися з думками. «І після цього хай ще хтось скаже, що в розслідуванні не треба мати щастя! Чорта лисого! Адже кілька днів він силкується зрушити справу я мертвої точки. А тут тобі раптом з'являється гарна рудоволоса дівчина (її надіслав, певно, сам бог контррозвідників) і просто собі заявляє, що вона сестра Меннела. Оце так, прямо в яблучко! Ось тільки Ліза… Не треба було їй втручатися, рекомендувати мене як менеджера. Щоправда, дівчину це анітрохи не здивувало. Мабуть, вона вважає за природне, що в Меннела є менеджер. Що ж, доведеться дотримуватися цієї версії. Виправити Лізину помилку встигну і згодом. Отже, я менеджер». Шалго вибачився перед дівчиною: мовляв, клята сигара підвела.
— Вибачте, повторіть ваше ім'я.
— Беата. Беата Кюрті. — Вона з цікавістю оглядала кімнату, ніби шукаючи когось, — мабуть, Меннела, — а тим часом розповідала: — Я одержала від нього листа. Він просить, щоб сьогодні по обіді я приїхала до нього.
— Сьогодні? По обіді?
— Двадцять шостого, — всміхнулася дівчина. — Сподіваюсь, я не переплутала дату? Сьогодні двадцять шосте, чи не так?
— Так, ви не помиляєтесь. Сьогодні дійсно двадцять шосте, субота. Цікаво. — Він замовк, замислено втупившись перед собою. — Таким чином, Віктор і ви… — Товстун говорив навмисно повільно, зупиняючись. Чекав, щоб дівчина сама розплутала клубок її родинних зв'язків з Меннелом.
— Батько Віктора і моя мати — рідні брат і сестра, — пояснила Беата. — Прізвище моєї матері теж Меннел.
— О, так, так. Тепер пригадую. Правда, Віктор не дуже охоче розповідав про свої родинні зв'язки.
В очах дівчини промайнула якась тінь.
— Хіба його немає дома? — спитала стурбовано.
— На жаль, немає, — відповів Шалго. — Я хотів повідомити вас, але не знав вашої адреси. Адже конче потрібно було з вами поговорити.
— Невже він виїхав?
Шалго пустив кільце диму і співчутливо, сумно глянув на дівчину.
— Він помер.
Беата злякано округлила очі. Від несподіванки навіть забула закрити рот.
— Помер? — тихо перепитала вона, і пальці її почали нервово обмацувати сумочку.
— Його вбили. Вранці двадцятого. Тобто тиждень тому.
5
Найманий керуючий справами.