Агент №13
- Автор: Беркеши Андраш
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Георгій Андор
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Агент №13». Краткое содержание книги:
Угорські офіцери внутрішньої служби Шалго, Кара та інші з допомогою і при підтримці місцевого населення розкривають злочинні наміри західної агентури, запобігають ідеологічним диверсіям, спрямованим проти соціалістичного ладу Угорської Народної Республіки.
Шалго згорнув аркуш і поклав його в кишеню.
— Звичайно, це не доказ проти тебе, бо Салаї не впізнав тебе ні тоді, ані тепер. Але ти сам клюнув на принаду. Твій мундштук я знайшов не в човні. Я взяв його з твоєї сигаретниці. Вибач за оману. Мундштук був лише моєю принадою. Я не сумнівався, що ти клюнеш на неї.
— Мабуть, так краще, — згодився професор. — Я не хотів убивати його. Не знав я і про те, що то Бланка організувала його візит до трьох верб. Адже ти знаєш, я завжди купаюся у тому місці.
— Хіба ти не знав, що Меннел розвідник?
— Звідки мені було знати? Я дізнався про все лише тоді, коли Бланка у розпачі сказала, з якою метою приїхав Меннел. Можеш уявити собі мій душевний стан. Моя сестра — агент іноземної розвідки! Щоправда, її шантажували, але все одно агент. І бачиш, вона, нещасна, навіть після всього, що сталося, не хотіла виказати Губера. Боялася сказати, що Губер і є той самий Моношторі…
— А ти чому мовчав?
— Я двічі приходив до тебе і не міг застати. Всю ніч не спав, шукав виходу. Це була складна дилема. Що робити? Заявити про сестру органам? Уранці я знову заходив до тебе, а ти саме поплив рибалити ще вдосвіта. Тоді я пішов до трьох верб. Там і зустрів Меннела. Сказав йому, що мені все відомо. Він поводився нахабно, зарозуміло. Сказав: ми, мовляв, усі в його руках, і Казимира він теж завербує. Я відповів, що заявлю на нього, він злякався і накинувся на мене. Ударив і мало не задушив. А далі тобі вже все відомо…
— На жаль, так, — тихо промовив Шалго.
— Як же мені бути?
— Уранці піди сам до Балінта. Розкажи йому все. Всю правду.
До кімнати вбіг пополотнілий Казимир.
— Вона отруїлася! — прохрипів він. — Померла…
Всі вражено перезирнулися.
— О боже! Отруїлася! — повторив інженер і повалився на диван.
Таборі якийсь час мовчки дивився на Казимира, потім поквапливо вийшов з кімнати.
Казимир сховав обличчя у долонях, плечі його здригалися.
З боку тераси почулися кроки. Увійшли Ліза, Ілонка і доктор Сегфю.
— Підніміться нагору, докторе, — проказав Шалго. — Вона отруїлася.
Лікар мовчки пройшов через кімнату.
Ілонка хвилину нерішуче постояла на місці, потім підійшла до Казимира, сіла поруч і тихо позвала його:
— Казимире…
Ліза кивнула чоловікові. Шалго підійшов до дружини, узяв її за руку. Ще хвильку вони дивилися на молодих, потім повернулись і пішли через сад до свого будинку.
— Знову ноги болять, люба моя, — простогнав старий.
— Зараз… я мерщій зігрію води, запарю тобі тієї травички…
— Як добре, що ти біля мене, Лізо, — розчулено проказав Шалго. — О, як добре!..