Агент №13
- Автор: Беркеши Андраш
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Георгій Андор
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Агент №13». Краткое содержание книги:
Угорські офіцери внутрішньої служби Шалго, Кара та інші з допомогою і при підтримці місцевого населення розкривають злочинні наміри західної агентури, запобігають ідеологічним диверсіям, спрямованим проти соціалістичного ладу Угорської Народної Республіки.
Дівчина глянула в чисте небо. Лейтенантові здалося, ніби вона щось намагається пригадати.
— Якщо відверто — я майже не знала його, — відповіла вона, знизавши плечима. — Який він був? Як би це вам виразити… Рішучий, самовпевнений. З першої хвилини мені здалося, що він цілком упевнений в успіхові. Ви розумієте, про що я кажу?
— Так, уловлюю суть.
— Мені здається, Меннел приїхав до нас в Угорщину, докладно вивчивши про нас усе до найменших подробиць. Принаймні це він так вважав. Перед виїздом в Угорщину його добре поінформовано. Сказано, мабуть, і таке, що угорські дівчата радо зустрічаються з чоловіками із західних країн. І він сам натякав на щось подібне. У вас, певно, склалося враження, мовби я навмисно не зізналася в цьому професорові, і вважаєте, ніби своєю поведінкою сама дала привід Меннелові зробити мені таку пропозицію? Розумієте, що маю на увазі?
— Здається, розумію, — промовив Фелмері. Йому сподобалася логіка дівчини.
— Повірте, нічого подібного не було. Просто я повелася з ним привітно — і тільки. Ми розмовляли, жартували. Він розповідав про свої пригоди. Якщо це правда, то Меннел принаймні тричі об'їхав увесь світ. — Дівчина перевернулася спиною догори, струсила попіл із сигарети в траву. Потім підвелася на лікті й поклала підборіддя на долоні. — А я вважаю, що Меннел дуже помилявся. Бо коли Казимир ударив його, то німця вразив не стільки удар, скільки сам факт, що його вдарили. Погляд ніби висловлював подив: «Ти що, дурню, хіба за таке варто битися?»
— Скажіть, Ілонко, чи не натякав Меннел на щось таке, з чого можна було б зробити висновок, що він має знайомих в Угорщині?
Дівчина замислилась, довго мовчала, і це не сподобалось лейтенантові.
— Ні, не натякав. Правда, казав щось таке, ніби Угорщину знає добре. Та це ще не доводить, що він уже бував у нас. Гадаю, тільки хизувався. — Дівчина загасила недокурок об землю і провела рукою по траві. Довго не зводила очей на лейтенанта. Не глянула на нього й тоді, коли раптом сказала: — Я співчуваю вашій нареченій…
— Немає в мене нареченої.
— В такому разі, співчуваю дівчині, яка стане вашою нареченою або дружиною. Я нізащо б не вийшла за вас заміж, навіть якби закохалася по самісінькі вуха.
— Чому? — посміхнувся Фелмері, взявши дівчину за — підборіддя. — Ви боїтеся глянути на мене?
Ілонка подивилася на нього, кліпаючи очима.
— Ви навіть у першу шлюбну ніч влаштували б мені допит.
— Е, ні. Мабуть, у мене були б інші клопоти. Помиляєтесь, коли вважаєте, що ми завжди тільки допитуємо. А втім, вас я не допитую. Просто мене хвилює ця справа. Зрештою, загинула людина. Невже вас не цікавить, хто вбив Меннела і чому?
— Звичайно, цікавить.
— Щиро кажучи, в мене є бажання взяти вас тепер на руки… Далі не продовжую, бо не хочу побитися з інженером. Ви його кохаєте?
Ілонка схилила голову і почала рвати траву.
— А якщо кохаю, то що?
— Тоді зрозуміло, чому ви захищаєте його, — пояснив Фелмері.
— Невже підозра впала на Казимира? — швидко підвела голову дівчина. — Дурниці! Я впевнена, що не він убивця.
Фелмері уважно стежив за Ілонкою. Її зіниці, здавалося, розширились від переляку. Складалося враження, що дівчина ще не все розповіла, промовчала про щось найважливіше.
— Незаперечних доказів немає, — відповів лейтенант. — Але могло ж таке статися, що Меннел, скажімо, не забув образи і вирішив помститися. І вранці двадцятого вони зустрілись.
— Але ж… вони не зустрічалися!
Фелмері звернув увагу на категоричність її заперечення, але прикинувся, що не помітив цього. І спокійно вів далі:
— Казимир міг навіть уже й забути про бійку і по-приятельськи вітав Меннела, а той напав на нього.
— Ви збожеволіли! — скрикнула дівчина і вороже глянула на лейтенанта. — Я ж вам лажу, що вони не зустрічалися. Казимир був у Будапешті. А втім, — на мить вона зупинилась, — Меннел не напав би на нього. Розумієте? Меннел намагався налагодити з ним дружні стосунки.
— Звідки це ви взяли?
— Знаю. Можете мені повірити.
Фелмері в'їдливо розсміявся.
— Тоді вірю. Як не вірити, коли це кажете ви!
— Дарма смієтеся, це правда. — Вона сіла, підібгавши під себе ноги. — Вважаєте, що тільки ви розумні, а всі інші — телепні. — Її голос затремтів, обличчя почервоніло від обурення.