Лис та інші детективні історії.
- Автор: Дочинець Мирослав Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Карпатська вежа
- ISBN: 978-966-8269-37-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Лис та інші детективні історії.». Краткое содержание книги:
Інші детективні історії об'єднані одним головним героєм — слідчим Правиком, який, шукаючи злочинні сліди, водночас шукає сенс життя, міру справедливості і милосердя.
— Ви так добре все це пам'ятаєте…
— Як не пам'ятати? Той випадок місяць розбирали в області. Молода акушерка в райлікарні прийняла пологи в напівживої жінки і врятувала плід… Вони гадали, що я мала б почуватися героїнею, а я не годна забути Мішу — як він розгладжував руками простирадло на сіні, коли вкладали мертву жінку на підводу. І як поклав їй на чоло свою долоню, чорний, розгублений, прибитий, і як щось шепотів їй на вухо, йдучи за возом. З вікна я не чула що. І не хотіла чути… За здоровим хлопчиком прийшли за тиждень. А на цього сестра Мішова глянула, як на криваву ганчірку — бордове, кривеньке, безголосе, як черв'ячок, ноги до чола вигнуті… І винувато промовчала. І ми промовчали, все зрозумівши. Куди ще й цього недоробка? І так рокаш дітвори на бідолаху. Аби тим раду дати. Кухарка наша Марта, що з того села, була на похороні. То розказувала, що Мішо двором ходив, як трачений. Люди на панахиді стоять, моляться, а він дрова рубає, і тріски фуркають на стіл перед попом, на хліб, у якому свічка встромлена… Прости нас, Господи, слабих і нерозумних. Недавно на базарі Марту бачила, але не здогадалася запитати, як той Мішо, чи ще живе. По тому він до нас молоко більше не носив…
— Що ж хлопчик? — нетвердим голосом запитав він.
— А хлопчик вижив. Господь милосердний до сиріт. Сторож Іван носив для нього козяче молоко і квітковий пилок із пасіки. Ми ним соску притрушували, вітаміни крапали. Помалу став схожий на людське дитя. І навіть попискував. Я похвалилася сторожу, а він засміявся у вуса і хитро питає: «А як назвемо малого Іванка, Єлизавето Петрівно?» Так він і залишився Іванком, лікарняною іграшкою. Інші народжувалися і з матерями покидали пологове відділення, а він собі жив у дерев'яних ночвах, прикритих марлею, щоб мухи не діймали. Гріх сказати, навіть не зареєстрований. Спочатку гадали, що от-от помре, а далі якось забулося. І лише за півроку, коли помінявся в нас головний, новий шеф сказав, що це неподобство — нічийна дитина, без жодного документа, на балансі роддому. Треба його кудись спроваджувати. От я й виписала йому документ на дорогу. А дівчата й прізвище вигадали — Неділик, бо в неділю народжений. Дуже гарною була та вереснева неділя. Не для матері, правда…
— Так він опинився в обласній лікарні…
— А де ще? Туди всіх нічийних чи підкинутих дітей звозять. Там кухня, цілодобовий догляд. Там байстрючата й підростають, поки їх не розберуть по дитбудинках. Така їх сирітська планида.
— А той хлопчик-близнюк, братик? Щось про нього відомо?
— Це Марта мала б знати. У мене десь був її телефон. Замовляла в неї торт на ювілей. Ви мали чути про кленовецькі торти. Це вона з доньками пече. З Мукачева до них їздять.
— Я б теж замовив…
У старенькому записнику баби Лізи знайшовся потрібний телефон. Простягаючи папірець, придивлялася до чоловіка:
— Мені щось колір вашого лиця не подобається.
— Пусте. Це від утоми. Роботи багато.
— Е ні, чоловічку, від роботи не бліднуть. Доведеться мені за вас узятися всерйоз. Зараз же вип'єте чаю з цинторії. А потім, обіцяйте мені, будете робити так, як я скажу. Щоранку прогулянка понад Латорицею, коли ще молочний туман клубочиться. Це фтор, калій. Вдихайте ці ліки, цей спокій води. А чиста вода на столі — обов'язково! Не лінуйтесь їздити за джерельною водою і щодня випивати її більше двох літрів. Хочеться чи не хочеться. Вода промиє тіло й думки. От побачите, як ставатимете іншою людиною.
— Я вже це помічаю, — прошепотів він і підвівся.
— Зачекайте, в мене чай завжди запарений у скриньці грубки. Чехи знали, що роблять.
Підійшла до барокової пічки з фігурними кахлями і відхилила металеві дверцята посередині. Там у теплій ніші умлівав глечик, з якого вона налила склянку. Він ковтнув гіркуватого чаю, що пахнув літнім лугом. Світ довкола вирівнявся і затих. Сила спокою верталася до нього. Господиня розсипала по долівці принесені трофеї. Чималий закутень кімнати був перегороджений скринею, за якою насипом шоколадно темніли каштани. Її стратегічне паливо.
— Єлизавето Петрівно, гадаю, що вдасться включити вас у програму встановлення автономного опалення для ветеранів праці.
— Скажу наперед, що більше трьох тисяч гривень одразу я не можу дати, — змовницьки притишила голос жінка.
— Взагалі нічого не треба. Це безкоштовна програма.
— Хіба ще є щось безкоштовне? — здивувалася стара.
Він не знав, що відповісти, і мовчки рушив до дверей.
На порозі вона його зупинила:
— Ось візьміть, — простягла двійко глянцевих каштанів. — Тримайте їх у кишені, а вільної хвилини просто перекочуйте в руці. Дуже заспокоює.