Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Не раз він вирушав у мандри, не залишаючи вдома жодного єре, але цього разу вперше вирушав в експедицію, не маючи боргів. Ніколи ще весняні квіти не видавалися йому такими гарними, а небо таким блакитним. Дивлячись на води фіорда, що мерехтіли міріадами сріблястих блискіток, він відчув себе нарешті вільним, як птах.
— Ти хочеш сьогодні вилетіти?
Заскочений зненацька Амундсен глянув на аптекаря, що входив до кімнати. В його голосі він уловив якусь дивну нотку занепокоєння.
— Я тільки-но повернувся з порту. Зараз повний штиль, ані найменшого подмуху вітру, — вів далі Цапфе. — Фінський гідроплан двічі пробував стартувати, але не зміг відірватися од води.
— Одначе італійці на «Савої» вже вилетіли з Вадсьо, я теж не хочу прибути на Шпіцберген останнім, — невдоволено буркнув Амундсен.
Дітріксен з подивом гляпув на свого керівника, що раптом спохмурнів і, не кінчивши обідати, схопився з-за столу.
— Пробачте, фру Цапфе, — кинув він на ходу. — Я збігаю до Гільбо. Довідаюся, чи не можна стартувати сьогодні,
У тихому будиночку аптекаря тепер раз у раз лунали телефонні дзвінки. З радіостанції у Тромсьо та з Геофізичного інституту весь час передавали метеорологічні зведення.
«На всій трасі польоту випогодилося, — повідомлялося в останньому зведенні. — Туман тримається тільки над Ведмежим островом, але й там у другій половині дня розсіється. Готуємо докладний прогноз погоди на чотирнадцяту годину».
— Гільбо готовий до старту. Він уже заправив машину бензином та маслом і чекає тільки команди, — доповів Дітріксен.
— Які вісті від потерпілих?
— Останнє повідомлення Нобіле тривожне: довкола їхньої крижини утворилися широкі розводдя.
— Я так і думав. Принаймні зможемо там сісти. А що передають із Кінгсбея?
— Там зібралося дуже багато суден і літаків. Є чудові пілоти, але кожен діє на власний розсуд, тому жоден політ не дав сподіваних наслідків. Не вистачає єдиного рішучого керівництва, — значуще усміхнувся Дітріксен.
Амундсен мовчки затягнувся, не поспішаючи вибив люльку, ретельно вичистив її і, розправивши плечі, кинув:
— Мені теж пора!
— Руале, а може, відклав би старт? Ти ж стомився, цілу ніч летів, а потім увесь ранок пробув у порту. Не квапся! Завтра вранці перевіриш, чи все в порядку. Не поспішай, благаю тебе! — повторив Цапфе. Він говорив так схвильовано, ніби його охопило якесь лихе передчуття. — Може, завтра подме вітер, і це полегшить вам старт. Подумай! Разом з вами завтра полетять ще дві машини — шведська і фінська.
— Любий мій, — обличчя Амундсена полагіднішало, — адже там дорога кожна година. Може, мені пощастить відшукати у льодах Мальмгрена. Чогось я побоююсь за нього. А може, ще живі й ті, що лишилися на дирижаблі? У нас багато роботи. На Шпіцбергені я також, мабуть, знадоблюся. Треба буде неодмінно спрямувати кораблі й літаки на Землю Короля Карла. Досі ніхто не подумав про те, щоб закласти там продовольчі склади. А це дуже важливо.
Цапфе більше не наполягав. Все одно Руал думкою був уже далеко.
Усі жителі Трьомсьо — від старого до малого — зібралися в порту, щоб провести Амундсеиа. Коли він з екіпажем сів у моторний човен, вгору полетіли шапки, з усіх боків посипалися весняні квіти. Жінки, мабуть, спустошили свої садки.
— Хай живе Руал! — вигукували всі в один голос.
Проясніле обличчя Амундсена на якусь мить спохмурніло.
— Навіщо все це? Радіти будемо, коли повернемось, — буркнув він незадоволено.
Піднявшись на борт «Латама», він кілька разів махнув рукою. Натовп на березі завирував…
— Руал… Руал… Руал! — скандували всі.
Гуркіт запущених моторів не міг заглушити безугавних вигуків людей. Гондола літака дедалі швидше розсікала воду, тягнучи за собою, немов комета, довгий хвіст буруна, що сяяв на сонці білою піною. Рівно о шістнадцятій годині «Латам» важко відірвався од спокійної, мов озеро, гладіні фіорда, набрав висоту, описав велике коло і велично поплив на північ.
— Надвечір вони висадяться в Кінгсбеї. Даю голову на відріз, що сьогодні ж Руал вилетить на розвідку.
— Сьогодні? Навряд. Він любить сім разів відміряти. Пам'ятаєш, як довго він готував свою шхуну, коли вирушав у плавання з Атлантичного океану в Тихий уздовж північного узбережжя Америки? Він уміє виждати найбільш слушний момент.
— А я тобі кажу — вилетить сьогодні ж! Опівночі від сонця найдовші тіні, і згори легше помітити намет на крижині. Він таки правий: не можна гаяти часу. Вже хто, а він покаже цим аварійщикам чисту Амундсенівську роботу!