Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
«Екіпаж «Італії», тримайтеся, не втрачайте надії, ми організуємо допомогу».
Ото й усе. Радіотелеграфіст Біаджі сатанів, коли чув ці слова. Він не відходив од апарата, не знімав з голови навушників і невтомно вистукував свої координати, а вловлював тільки стукіт ключів незнайомих йому колег, які повідомляли:
«Нікому досі не пощастило піймати сигналів італійської експедиції… «Чітта ді Мілано» нічого не знає…»
«…Тиша в ефірі дає підстави для найгірших припущень щодо становища учасників польоту…»
«…Чому мовчить радіостанція «Італії»? Чи живий ще хоч хто-небудь з її екіпажу?»
«…Ось уже десять дпів тривають марні пошуки. Варто подумати, чи доцільно за таких умов продовжувати рятувальну кампанію і чи не слід припинити пошуки?»
І наче на посміховисько, до потерпілих линув той самий осоружний рефрен, той самий знайомий стукіт ключа радіотелеграфіста з «Чітта ді Мілано»:
«Екіпаж «Італії», тримайтеся, не втрачайте надії…»
Біаджі плакав і гриз кулаки від безсилої люті, але не відступав.
— Моя апаратура діє, — повторював він Нобіле. — Зрештою хтось же почує мене. Має почути!
І ось нарешті…
Четвертого червня весь світ блискавично облетіла сенсаційна звістка: якийсь радянський радіоаматор з-під Архангельська у перерві між концертами Баха й Бетховепа вловив невиразні, ледве чутні сигнали, що передавалися абеткою Морзе; його увагу привернуло слово «Нобіле». Він записав усе, що почув, і надіслав до Москви.
А тим часом на кризі ситуація з кожним днем погіршувалася: продовольство кінчалося, люди потерпали від холоду. Щоб обігрітись, полярники палили все підряд, навіть фотоапарати і зняту плівку. Вони вже почали впадати в розпач.
— Біаджі збожеволів. Це кінець, — з жахом прошепотів Нобіле, побачивши, що радист зненацька схопився з місця, зірвав навушники і закружляв у дикому танці.
— Нас почули!.. Якийсь росіянин… З Москви передали в Рим… Ми врятовані! — вигукував він, не тямлячи себе з радості.
Італійська преса не надала великого значення звістці, одержаній від «якогось неука, хлопчака з Вознесенська, загубленого десь у Вятській губернії, в архангельській тундрі». «Невже він міг своїм жалюгідним апаратиком російського виробництва вловити сигнали, яких не прийняли новітні приймачі на кораблі «Чітта ді Мілано»? — висловлювали сумнів газети, вбачаючи в цьому якийсь пропагандистський трюк комуністів, спрямований на підрив престижу фашистської держави.
Командування «Чітта ді Мілано», опам'ятавшись, вирішило все-таки не ігнорувати повідомлення з Радянського Союзу й дало відповідне розпорядження. І, о диво! Зв'язок з потерпілими полярниками, який не могли налагодити протягом кількох тижнів, одразу ж був установлений. Коли б не радянський радіоаматор, дев'ятеро людей на кризі могли б поплатитися життям через легковажну безтурботність командування італійського судна.
Не можна було гаяти ні хвилипи. Підхоплена широким потоком дрейфуючих льодів, крижина з людьми блукала в океані, танула і в будь-яку мить могла тріснути. Але тепер потерпілі жили надією. Довідавшись про намір Амундсена, Нобіле висловив по радіо величезну радість.
Потішила його також звістка про те, що з Ленінграда й Мурманська вирушили на пошуки його експедиції великі, загартовані в битвах з Арктикою криголами «Красін» і «Малигін», на борту яких були два двомоторні літаки, що могли сідати на лід, а також два аси полярної авіації — Чухновський[42] і Бабушкін[43].
Звістка про цю велику рятувальну експедицію вразила весь світ, тим більше, що італійський уряд, не зважаючи на безнадійне становище потерпілих учасників експедиції, не хотів звертатися по допомогу до Радянського Союзу.
42
Чухновський Борис Григорович (1898 — 1975) — радянський авіатор, один з перших полярних льотчиків. В 1928 році він увійшов до складу експедиції для порятунку екіпажу дирижабля «Італія», який потерпів катастрофу в Арктиці. Літак Чухновского «Юнкерс» ЮГ-1 погрузили на криголам «Красін». Звідти він здійснював розвідувальні польоти. 10 липня був знайдений табір Нобіле і на крижину скинули припаси. 11 липня Чухновский виявив двох італійців — Маріано і Цаппі, які за місяць до того разом з Ф. Мальмгреном залишили табір і намагалися дістатися до Шпіцбергена самостійно. На зворотному шляху літак здійснив вимушену посадку на крижину і пошкодив шасі. Чухновский в своїй телеграмі наполіг, щоб «Красін» в першу чергу йшов на порятунок італійців. Екіпажу літака довелося п'ять діб провести на льоду.
У 1933 році Чухновський запропонував ідею спеціалізованого літака для використання в Арктиці, зформулював для нього технічні вимоги. Літак ДАР (далекий арктичний розвідник) сконструював Р. Л. Бартіні, Чухновский брав участь у його створенні в якості льотчика-випробувача в 1935–1936 р.р.
43
Бабушкін Михайло Сергійович (1893 — 1938) — радянський полярний льотчик, Герой Радянського Союзу (27 червня 1937). У 1928 році брав участь у пошуках експедиції Нобіле, в 1933 році брав участь в експедиції пароплава «Челюскін», в 1935 — в високоширотній експедиції криголама «Садко». У 1937 році Бабушкін — 2-й пілот флагманського корабля в польоті на Північний полюс для висадки дрейфуючої станції «Північний Полюс-1».